Кіновідеофестиваль «Відкрита ніч» займає особливе місце серед щорічних імпрез, якими заповнений мистецький календар Києва. По- перше — це дійсно саме нічний перегляд нон-стопом десятків короткометражних стрічок. По-друге, це фестиваль саме українського кіна — що надзвичайно важливо. По-третє, унікальне місце — оглядовий майданчик гори Уздихальниці поруч із легендарним замком Річарда на Андріївському узвозі. Нарешті, особливий час — початок липня, тобто глухе міжсезоння. Проте, незважаючи на останнє, майданчик був заповнений ущерть. Більш того, цьогорічну «Ніч» подивилися сотні глядачів по всій країні. І на те є причини.
Звичайно, інтерес до цього фестивалю завжди був досить великим. Проте цього року «Відкрита ніч» проходила вдесяте (як «Дубль 10»), а, головне, була вдало зорганізована. Адже фестиваль саме цього року отримав додатковий вимір — телеефірний, інтерактивний. Незмінному керівнику й засновнику «Ночі», відомому режисеру Михайлу Іллєнку вдалося домовитися про трансляцію всіх фільмів програми в прямому ефірі телеканалу «УТ-1». І ця трансляція, доповнена бліц-інтерв’ю з авторами картин та телефонним голосуванням глядачів за той чи інший фільм, є гарною піар-знахідкою організаторів фестивалю, справжнім проривом до масової авдиторії.
Слід також відзначити насичену конкурсну програму. Такої кількості цікавих, професійно зроблених робіт тут ще не було. Здається (тільки б не зурочити!), поступове пожвавлення кінопроцесу в Україні таки має місце та втілюється в конкретних результатах. Проте безсумнівними лідерами тут стали три роботи. Це — «Ліза» (режисер Тарас Томенко), «Оксамитовий сезон» (режисер Олександра Хребтова), «Філософія» (режисер — Алла Пасікова). Перший у категорії «Неігровий професійний фільм на відео» здобув призи «Найкращий фільм», «Найкращий оператор» (Тарас Томенко). Другий — у категорії «Ігровий професійний фільм на кіноплівці» — «Найкращий фільм», «Найкращий оператор» (Олександр Мордерер), «Найкраща жіноча роль» (Ліна Будник), «Найкраща чоловіча роль» (Анатолій Бевз). «Філософію» в номінації «Студентський ігровий фільм на кіноплівці» відзначили як «Найкращий фільм», зроблений «Найкращим режисером» і «Найкращим сценаристом» (Олена Урсакі).
«Ліза» — це пронизлива документальна історія про життя безпритульної 11-річної дівчинки. Автори не втручаються, просто спостерігають. Інколи зворушливо, інколи моторошно, — але Томенку вдається в цій нескінченно самотній, надто дорослій для своїх років маленькій людині виявити й гострий розум, і щире, чуйне серце, й велике почуття власної гідності...
«Оксамитовий сезон» — це невеличка й вправна повість про кохання. Авторка фільму оповідає історію похилого подружжя без зайвих сентиментів, проте лишає глядачеві достатньо простору для співчуття. Змарнувавши майже все своє спільне життя з авторитарною родичкою, Ніна (Ліна Будник) і Семен (Анатолій Бевз) отримують нарешті шанс робити те, що їм дійсно хочеться. Їхнє кохання настільки велике, що їм вдається в певному сенсі обманити час, і фінальний епізод, де вони, разом з одягом скинувши всі ті роки, що не належали їм, пливуть у морі, світиться енергією й ніжністю справжньої молодості. А у «Філософії» простого сюжету, більшу частину якого займають посиденьки двох провінційних диваків, Толі (Микола Боклан) і Вані (Роман Гаврилюк), режисерці й сценаристці цілком вистачило, щоб змалювати дві людськi долі, за чверть години наповнити плоттю й кров’ю їхнє минуле й майбутнє... Головні герої дуже нагадують просторікуватих, але щирих «потаємних людей» Андрія Платонова, й усі свої біди та радості вони проживають із, прямо-таки, даоською витримкою.
У категорії «Студентський ігровий фільм на відео» одноосібним лідером став «Микола й німець» (режисер Роман Бондарчук; найкращий фільм, найкращий оператор Андрій Лисецький, найкращий режисер) — картина-реконструкція спогадів людини, що вижила за часів окупації завдяки сумлінності одного з німецьких офіцерів. Як найкращого режисера в категорії «Неігровий професійний фільм на відео» журі відзначило Сергія Марченка, автора «Поліських образків» — зачарованих замальовок із повсякденного життя поліщуків. Серед аніматорів не було рівного Євгену Альохіну з його надзвичайно дотепною ляльковою «Ведмежою послугою». Серед «Неігрових професійних фільмів на плівці» дві нагороди здобув «З найкращими побажаннями! Енвер» (режисер Вікторія Мельникова) — біографічний начерк про життя відомого музиканта Енвера Ізмайлова — спецприз журі та приз за операторську роботу (Валентин Мельниченко). Спеціальний приз журі в категорії «Студентський ігровий фільм на кіноплівці» дали цікавій чорно-білій картині-сновидінню «Дівчинка та місяць» (режисер Костянтин Бочкарьов). Серед студентів, що знімають ігрове кіно на плівку, також визнали найкращим оператором Василя Кулика («Гніздо», режисер Євген Хворостянко), а найкращим режисером — Сергія Толкушкіна, автора міні-комедії «Veni! Vidi! Vici!».
Дивнувате відео «Поки вариться яйце, сідає сонце» (режисер Володимир Цивінський) було, здається, єдиним претендентом і лауреатом у номінації «Паралельне кіно», а у ще більш загадковій «Прем’єрі одного кадру» переміг «Встати! Ать-два!» (режисер Олександр Ігнатуша). Визначили переможців і в окремому конкурсі кіносценаріїв: перша премія — Марина Пономаренко («Одне бажання, або Різдвяна казка»), дві другі — брати Юрій та Євген Голіченко («Перше вересня гравець») і Марія Духота («Рятівник»). Одним словом, майже ніхто не пішов ображеним — усіх нагородили цифровими відеокамерами, фотоапаратами, диктофонами та іншим дійсно необхідним у кінематографічній роботі приладдям. І цей «оскарівський», як його характеризує сам Михайло Іллєнко, принцип нагородження є хоч матеріально невеликим, проте досить вагомим фаховим для молодих кінематографістів. «Відкрита ніч», безумовно, перетворюється на впливовий фестиваль. Але, в першу чергу, завдяки тому, що у кінематографічну професію приходить все бiльше свiжих сил. Слід сподіватися, що цей процес і надалі буде обопільним.
