В Україні з’явилася нова політична традиція — відзначати 50 днів перебування при владі. Віктор Федорович, напевно, сам того не знаючи, замахнувся на самого Рузвельта.
Саме з Франкліна Рузвельта пішла традиція «ста днів». Це були сто днів, які допомогли Америці уникнути свого Ватерлоо. За три місяці було відновлено банківську систему й ухвалено основний масив законів «нового курсу».
Президент Янукович поки нічого особливо вражаючого не зробив, хіба що ще на 25 років віддав Севастополь Чорноморському флоту РФ. Більше того, поки ми не бачили жодної його законодавчої ініціативи, зате він запровадив своє ноу-хау — п’ятдесят днів.
Утім сам гарант пояснює таку поспішність у підбитті підсумків уболіванням... щодо нелегкої долі вітчизняних журналістів, особливо регіональних.
«Мене надзвичайно хвилюють ті сигнали, які я отримую про окремі інциденти з журналістами, що, зокрема, сталися у Львові, в Києві, коли місцеві чиновники недостатньо відповідально, а дещо безвідповідально поставилися до журналістів, котрі виконували свої професійні обов’язки», — цитує президентська прес-служба Януковича.
Чому все-таки Віктор Федорович вирішив відзначити ці п’ятдесят днів? Політолог Вадим Карасьов вважає, що Президент квапиться «забити цвяхи щодо успіху». Ці 50 днів були для нього досить комфортними. І, ймовірно, немає впевненості, що наступні п’ятдесят будуть такими ж за рівнем комфорту й успішності.
А от політолог Віктор Небоженко вважає, що це суто бюрократичне рішення.
— Думаю, збирають журналістів, з яких згодом зроблять «правильний» регіональний пул, аби вже на сто днів мати яскраво палаючі очі, гостре перо й любов до Партії регіонів.
Ще зарано про щось говорити. Він намагається налагодити відносини з Росією й при цьому хитрує з Вашингтоном. Не можна сказати, що це стало для нас чимось несподіваним.
Він здійснює шаленими темпами різні кадрові призначення. Але поки важко сказати, що за цими кадровими призначеннями ми можемо зрозуміти, куди й у який бік еволюціонуватиме владний режим Януковича.
— Але, принаймні, за ці 50 днів він збудував потужну владну вертикаль. У нього все: і парламент, і уряд.
— Ця вертикаль утопає в місцевій владі. У КПРС теж була потужна вертикаль, але це не допомогло, коли виникли гострі соціально-економічні труднощі. Це перше.
Друге. Ця потужна вертикаль ніби зависає в повітрі. Як вона доходить до місцевої влади? У кожному місті свої політичні уявлення, своя еліта. Якщо вони думають, що за такий короткий термін владна вертикаль може прорости в політичне життя регіонів, то вони дуже помиляються.
— Напевне своїм успіхом Віктор Федорович назве перерахунок ціни на газ.
— Своїм успіхом він може назвати й п’ятдесят днів свого президентства. Зараз будь-яку банальність можна перетворювати на успіх, бо населення пасивне, а опозиція розколота. Тому зараз слухатимуть усе.
— У п’ятницю Партія регіонів обиратиме собі нового лідера. Багато хто прогнозує, що партію передадуть Миколі Яновичу Азарову.
— Мені здається, передадуть його заступнику — Володимирові Рибаку. Азаров — прем’єр-міністр. Мені не зовсім зрозуміло, як Азаров може керувати реальною партією, що претендує на реальну владу. Одна річ, коли партія була виборчим механізмом, інша річ, коли їм зараз доведеться виконувати всі функції правлячої партії за зразком КПРС. Я не думаю, що вони довірять це Азарову. У мене великі сумніви. Хіба що, якби Азаров подарував до дня з’їзду партії якийсь крутий бюджет України. Бюджет порятунку. Але ж ми знаємо, що дива не сталося. І це відчувають поважні партійні бонзи.
— Чи слід чекати повернення Раїси Богатирьової в лоно партії?
— Я думаю, що вона далеко не уходила. Насправді будуть нові політичні утворення. Я думаю, вона чекатиме якогось нового партійного проекту.
— Чи можна сказати, що в Україну знову повертається політика багатовекторності?
— Повертається, але не як політика, а як примусове затискання маршруту та маневру Януковича й Азарова. І Вашингтон, і Кремль затискають нинішню владу, розставляючи їй і червоні прапорці, й жорсткі вимоги. Політика багатовекторності — це коли суб’єкт, Кучма, крутився між США та Росією, намагався бути слугою двох панів. А зараз це швидше тиск: то із Заходу, то з боку Росії, й на цей тиск реагує нова влада.
Але це теж довго не триватиме. Пригадайте долю Кучми, який переміг усіх і вся 1999 року. Буквально через кілька місяців почали спалахувати касетні скандали й акції «Україна без Кучми!» Тому все одно доведеться визначатися. Багатовекторність до певного часу виходила в Кучми, але зараз, через десять років, вона дуже проблематична в реальній політиці — і Росія вже не та, і Захід не дуже романтичний щодо будь-якої правлячої верхівки України.
— Зараз опозиція говорить про згортання демократії в Україні. Ви це відчуваєте?
— Особисто я цього не відчуваю. Але багато журналістів скаржаться на зростання самоцензури, підвищену обережність із боку менеджерів каналів, редакторів газет. Може, це тимчасова настороженість, але такого загалом не було давно. Поки я чітко не відчуваю жодних заборон. Хоча треба визнати, після приходу до влади Януковича телебачення різко втратило інтерес до незалежних політологів. Це добре відчувається.
