82 учасники з 17 країн світу змагалися в молодшій (9—15 років), середній (14—19 років) і старшій (16—35 років) групах. До третього туру (діти виступали в супроводі симфонічних оркестрів, диригували Володимир Сиренко та Микола Дядюра) дійшли 20 піаністів з України, Австралії, Білорусі, Китаю, Росії, Японії та Югославії. Конкурсанти, котрі залишилися за бортом, у своєму програші звинувачували надто суворе журі, що, мовляв, ті тягнули своїх підопічних (учні Віктора Макарова, Валерія Козлова, Бернда Гецке виявилися серед лауреатів) і називали багато інших причин, але не власні збої. Забуваючи, що будь-який конкурс вимагає концентрації сил, уміння зібратися в потрібну хвилину й показати свої найкращі якості музиканта. Не всім це виявилося під силу. Нерви здавали у дорослих, а що вже казати про дітей? Тому, звертаючись до тих, хто не дійшов до фіналу, голова журі, відомий диригент Роман Кофман сказав:
— Друзі! Я розумію ваші почуття. Для багатьох результат виявився драматичним, але це все ж не трагедія. Працюйте наполегливіше з роялем. Позитивно ставтеся до світу, вчіться. Прислуховуйтеся до зауважень своїх педагогів і ви обов’язково доб’єтеся поставлених цілей. А конкурсу ім. В. Горовиця я хочу побажати, щоб він завжди був захоплюючим дійством для його учасників і глядачів, не переростав у трагедію й ніколи не скочувався до комедії.
У бліц-інтерв’ю «Дню» Роман Ісаакович зауважив:
— Заведено вважати, що якщо конкурс відкриває хоч би одного музиканта, то він вдався. А в нас відкрито мінімум три високоталановиті піаністи: Чун Вай Чин Речел (Китай), Діна Писаренко (Україна), Тимур Щербаков (Білорусь). Кожний з них був найкращим у своїй віковій категорії. Особливо порадували хлопці молодшої й середньої груп. А серед старших конкурсантів «золоту медаль» ми не присуджували, оскільки не було явного лідера. Найкращим у цій групі став Тимур Щербаков, який виборов друге місце. Але він не зумів справитися зі своїм темпераментом, виступити рівно в усіх турах. Хоча, безумовно, піаніст талановитий, віртуозний, артистичний, і в хлопця, я переконаний, попереду велике майбутнє професійного музиканта.
До речі, маестро Кофман підніс Щербакову щедрий презент — контракт на виступи з Боннським симфонічним оркестром (керівником якого є Роман Ісаакович. — Т. П. ). Як стверджує голова журі, у них не було суперечок під час голосування. Суддівська бригада працювала злагоджено, й перемогли дійсно гідні конкурсанти: Саня Бізяк (Югославія), Ногі Нарія (Японія), Хе Ці Чжень, Чень Цянь, Чжань Хайоу (Китай), Володимир Лавриненко, Артем Ляхович, Олександр Чугай (Україна), Олексій Комаров (Росія), Лука Опачич (Австралія) й інші піаністи, які стали лауреатами в різних вікових номінаціях.
Радує, що престиж київського музичного змагання підвищився. Всі конкурсні дні — аншлаги. Уперше, за п’ятирічну історію форуму, було багато іноземних претендентів, які значно потіснили на п’єдесталі пошани українських конкурсантів. Особливо потужно заявили про себе піаністи з Китаю та Японії, завоювавши нагороди різного ступеня. А загальною улюбленкою публіки стала 11-річна дівчинка з Гонконгу Чун Вай Чин Речел. Майстерність юної піаністки (наймолодшої учасниці) високо оцінило журі, присудивши їй «золоту медаль» і спецприз «За найкраще виконання концерту для фортепіано з оркестром». У третьому турі й на вечорі фіналістів ця маленька дівчинка чудово виконала Концерт ре-мінор Баха в супроводі Симфонічного оркестру філармонії (диригент Микола Дядюра), викликавши овації слухачів.
Після виступу юна піаністка призналася, що конкурс ім. В. Горовиця — її перша велика міжнародна перемога. До приїзду в Київ вона брала участь i вигравала на різних музичних змаганнях, що проходили в Китаї. Чун Вай Чин Речел не з музичної сім’ї. У чотири роки сама попросила батьків відвести її на прослуховування в школу. Нині вчиться в Гонконзькій академії виконавської майстерності (клас Елеонори Вон). Своє майбутнє Чун Вай Чин Речел не уявляє без фортепіано, мріючи в майбутньому стати знаменитою піаністкою.
Заслужений успіх випав на долю й нашої співвітчизниці — Діни Писаренко, яка завоювала I місце в середній групі. Дівчинка віртуозна, приваблива, дуже тонко передає нюанси творів, які виконує. Піаністка артистична. Перед тим як виконати «Угорську рапсодію» № 2 Ліста-Горовиця, Діна зробила паузу, уважно подивилася на портрет Володимира Самойловича, що висів тут, наче прохаючи дозволу в маестро — тонкого інтерпретатора класики, й зіграла просто чудово. А коли в останньому турі —вже вкотре оголосили: виконується II Концерт Рахманінова, то залом прокотилася хвиля сміху. Річ у тім, що цей твір надміру «заграли» — практично кожний другий конкурсант включив його до свого репертуару. Але лише Писаренко рахманіновський «горішок» виявився під силу. Діна грала дуже натхненно, технічно, в найкращих традиціях слов’янської фортепіанної школи.
Писаренко зібрала рекордну кількість спеціальних призів — п’ять, зокрема, «За майстерність виконання», «Найкращий конкурсант з України», а Міжнародний юнацький конкурс П. Чайковського, який проходить у Японії, крім запрошення на участь у своєму форумі, оплачує їй всі витрати: дорогу, готель тощо.
— Моя мама грає на клавішних інструментах, займається естрадою. У чотири роки вона спробувала мене зацікавити фортепіано, — розповіла Діна Писаренко. — Не можу сказати, що інструмент одразу мене зачарував. Це сталося поступово. В міру того, як я вчилася грати й у мене почали виходити якісь перші мелодії. Величезні горизонти відкрилися після того, як я почала займатися в коледжі у професора В’ячеслава Григоровича Бойкова.
Писаренко дуже тепло приймали глядачі протягом усіх конкурсних днів. Члени журі, не домовляючись, вважають, що виступи Діни — серйозна заявка на майбутнє, в неї є величезний потенціал для зростання майстерності. Не приховував радості за свою підопічну її педагог В’ячеслав Бойков: «У мене в класі на музичному відділенні Донецького коледжу Діна вчиться чотири роки. До конкурсу ім. В. Горовиця ми спеціально наполегливо готувалися. До програми включили твори з репертуару Володимира Самойловича: «Сонату» Клементі й «Угорську рапсодію» № 2 Ліста, яку він обробив. Я радий, що моя учениця добре виконала ці твори разом і з іншою: «тихою» музикою. Діна, незважаючи на те, що їй всього 14 років, уже віртуоз. Вона лауреат конкурсів Алемдара Караманова (Сімферополь) — I премія, «На батьківщині Сергія Прокоф’єва» (Донецьк) III премія, 1999 року завоювала «срібну» медаль на конкурсі ім. Горовиця. Крім фортепіано, Діна захоплюється англійською мовою, колекціонує рослини. В неї є завдатки ботаніка. Добре вчиться з усіх шкільних предметів.
А те, що в старшій групі конкурсу ім. В. Горовиця не присуджене I місце, свідчить про те, що яскравих індивідуальностей цього разу було мало. Мабуть, значно виділявся лише Тимур Щербаков — студент Білоруської академії музики (клас Людмили Шеломенцевої). Цей хлопець дійсно великий талант! Сором’язливий, нелюдимий поза сценою, а за фортепіано він стає зовсім іншим. Буквально живе кожною нотою. Хай це буде: «Радість любові» Крейслера-Рахманінова, «Балада» Ліста, «Мелодія» Скорика, «Прелюдія і фуга» Баха, «Соната» Бетховена або Концерт для фортепіано з оркестром (ля-мажор) Моцарта. У Щербакова є свій почерк, ще не стиль, але власне сприйняття музики, яку він грає. Тимур не обмежує себе трафаретами. Він виконує твір так, як відчуває. Іноді це виходить переконливо, а часом ні. Головне, що піаніст перебуває в творчому пошуку й це дуже підкуповує слухачів.
Отже, конкурс ім. В. Горовиця закінчився, але музика звучить і далі. За словами генерального директора Юрія Зільбермана, за подальшою долею своїх лауреатів вони не лише уважно стежитимуть, а й активно допомагатимуть вдосконалити майстерність: консультувати, протегувати їхню гастрольну діяльність, робити записи на СD. У червні стартує фестиваль «Київські літні музичні вечори», у програмах концертів виступатимуть нинішні «горовиценята». На них чекають відповідальні виступи в залах: ЮНЕСКО в Парижі, в ООН, Московській консерваторії. До 100-річчя В. Горовиця (1 жовтня) в Національній опері України відбудеться великий концерт, а потім цю програму почують меломани Польщі та США.
