Радянські кампанії з облагороджування довколишнього середовища безповоротно пройшли. Мабуть, найбільше від них постраждали такі екосистеми, як... болота. Меліоровані території зробили свій негативний внесок у сучасні кліматичні перепади. А в посуху зневоднені торфовища легко спалахують, знищують і душать димом усе живе на величезних територіях.
Після бездумної меліорації в Україні єдиними відновленими є Дийдівські болота — Став, Дийдівський Міц і Товар в околицях села Дийда Берегівського району Закарпаття. Вони межують одне з одним, а їх загальна площа становить близько 89 гектарів.
«Реанімація» вдалася, хоча середньодунайські рівнини є нині чи не найбільш освоєними і трансформованими людиною європейськими територіями, де лише подекуди невеличкими оазами полишалися незаймані куточки. Серед них найменш представленими і водночас найбільш вразливими є водно- болотні екосистеми.
— Площа боліт у Закарпатті незначна, — говорить керівник неурядової громадської організації — Карпатського екологічного клубу «Рутенія» Василь Сабодош. — Найбільші водно-болотні угіддя регіону — Чорний Мочар, що знаходиться в межиріччі Тиси й Латориці — меліоровані. Це суттєво змінило біорізноманіття та підвищило небезпеку виникнення катастрофічних паводків. Руйнівного впливу меліорації зазнали не тільки низовинні болота, але й гірські, хоча площі та можливості використання їх у сільському господарстві мізерні в порівнянні з їхнім значенням у ролі регуляторів водного балансу. Адже болота утримують воду під час злив, запобігаючи формуванню руйнівних паводків, а потім, за посухи, поступово віддають її.
Закарпатська низовина була завжди краєм боліт, які тут називають «мочарами». Транскарпатські тракти омивали цю малопрохідну землю, мешканці поселялися на горбках. Але за порівняно невеликий історичний період згадана місцевість перетворилася на тотальний агроландшафт, який улітку нагадує вигорілий степ. У 80-х в області не залишилося жодного низового болота. Європа вже відчуває наслідки багатовікової денатуралізації довкілля. Тепер величезні кошти виділяються на відтворення поруйнованих раніше екосистем. Найперше — водно- болотних. Україна пішла назустріч цій тенденції згаданими вище відновленими Дийдівськими болотами.
— Збереження цих боліт важливе ще й тому, — зазначає начальник відділу Головного державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Агроліс» Едуард Турис, — що вони продовжують велику заповідну болотну систему області Саболч — Сатмар — Берег Угорської Республіки. Йдеться, отже, про охорону глобальну, а не в межах окремого регіону. Особливо багато це значить для перелітних птахів і взагалі орнітофауни. Кулики, качки, гуси, чаплі тощо — невід’ємна риса водно-болотних угідь. Переважна більшість цих птахів мігрує на тисячі кілометрів, перетинаючи кордони багатьох держав. Навіть гніздуючись, птахи в пошуках корму щоденно пролітають десятки кілометрів. Якщо популяцію птахів охороняють в одному регіоні, а за якихось 25 кілометрів ніяких заходів не вживається, така охорона не дає позитиву. Саме тому в 1996 році Україна приєдналася до Ромсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь, а в 1999 роцi — до Міжнародної угоди про збереження афро-євразійських перелітних птахів.
Новостворені заказники — Став, Дийдівський Міц і Товар — характеризуються унікальною фауною та флорою. Поряд із звичними рогозом, очеретом, лепешняком, частухою, жабурником, водяним різаком трапляються рідкісні рослини — різуха мала, червонокнижна папороть — сальвія плаваюча та недавно виявлений на Закарпатті пухирник південний. Справжньою сенсацією стала знайдена на Товарі осока богемська, що в Україні вважалася зниклою. Вже лише наявність цього виду дає підстави охороняти територію. Серед цікавих і рідкісних птахів — велика біла, мала та руда чаплі, лебідь- шипун, червонокнижні лелека чорний, скопа, білоока чернь. Гніздяться й рідкісні в краї бугай, бекас, широконіска, травник. Бугай, до речі, перебуває під особливою охороною в країнах Західної Європи. На Товарі — три гніздові пари цього птаха, як у цілій Великій Британії. Там, правда, територію, де він перебуває, огороджено сіткою і фінансується спеціальна служба охорони, щоби, не дай, Боже, не потурбувати птахів. А в нас на болоті, — розгнуздана армія мисливців, чиїми жертвами вже ставали рідкісні пернаті. Навесні на Товарі зафіксували новий для України і СНД вид — огара сіроголового — південноафриканського птаха. Одначе...
— Уже сьогодні край полишають окремі види рідкісних птахів, які зазвичай тут гніздилися, — говорить доцент кафедри зоології біофаку Ужгородського національного університету Людвіг Потіш. — Область лежить на шляху інтенсивної міграції птахів, тому в нас гніздується три чверті пернатих, занесених до Червоної книги. Але вберегти їх у Закарпатті дуже складно. Для цього треба створити транскордонні природоохоронні об’єкти. За останні роки в області перестали «оселятися» близько шістдесяти видів пернатих.
Екологи мріють про перспективу — оголошення трійці Дийдівських боліт водно-болотними угіддями загальнодержавного значення.
— Однак на цьому шляху є ряд проблем, — вважає молодший науковий співробітник Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії досліджень і охорони природних екосистем при біофаку УжНУ Роман Кіш. — Основна — соціальна. Йдеться про можливість місцевого населення вижити в складний час за рахунок розпайованої землі — орних наділів і пасовищ. Тому будь-яке обмеження щодо господарювання або й вилучення земель лякає сільські громади. Господарювання ж, на жаль, у теперішні скрутні час є екстенсивним. Кожен господар так і рветься знову... осушувати відновлені болота... Іншим фактором є непоінформованість населення про те, чим є заповідник. Більшість думає, що тут повністю заборонена господарська діяльність. Це викликає протидію місцевих громад і їхнiх керівників. Але тут iз певними обмеженнями можливі спортивне рибальство та полювання. Без промислових вилову й відстрілу...
У цивілізованому світі такі об’єкти є самодостатніми. Більше того — прибутковими. Необхідно тільки дещо відступити від традицій і догм, спробувати знайти нові шляхи взаємодії між людиною та довкіллям.
