У дитинстві головний редактор газети «Киевские ведомости» Георгій Кузьмін мріяв стати диригентом і машиністом поїзда. Але вже у дев’ять років він раз і назавжди зрозумів, що його ремесло — журналістика. З того часу Георгію Кузьміну так і не довелося ні брати до рук диригентську паличку, ні керувати тепловозами, зате він крок за кроком виміряв і повною мірою відчув на собі, що таке журналістика — починаючи від позаштатного кореспондента, кур’єра, коректора, до редактора відділу, голови правління і шеф-редактора. «Я чітко усвідомлюю власні недоліки: запальний, авантюрний, довірливий і романтичний, сентиментальний до сліз, занадто прив’язуюся до симпатичних мені «двоногих», — характеризує себе Георгій Кузьмін. — Довго розкачуюся, приймаючи рішення, і дуже швидко намагаюся їх реалізувати. Бережу безліч старих непотрібних речей, хоча колись підсміювався з цього приводу над мамою... Люблю працювати вночі, а потім спати до обіду.» Заслужений журналіст України, він став автором трьох книжок про улюблений футбол і вже приготував до друку четверту — про так само улюблений Київ. 24 квітня Георгію Кузьміну виповнюється 60, а він і досі почувається репортером, якому життєво необхідна цікава інформація і нові неочікувані знайомства.
— Ви довгий час працювали у спортивній журналістиці. Водночас ви дуже любите Київ. Наскільки тісно ці два інтереси переплетені з вашим життям, наскільки вони для вас важливі?
— Вони вплітаються в моє життя дуже органічно. Я з малих років був заядлим футболістом. Звичайно, на любительському рівні. У 7 років я вперше потрапив на Центральний стадіон на матч нашої і ліванської команд. Кияни виграли з рахунком 18:0. Це був рекорд усіх рекордів, і я, маленький, вважав, що так буде завжди — така злива м’ячів. Саме тоді я і закохався у футбол, і це кохання проніс через усе життя. Я написав три книги про цей спорт. Основна тема — київське «Динамо» — те, що сьогодні мало хто знає: зародження команди, її становлення. А з приводу Києва... Моя мама — корінна киянка, вона дуже добре знала Київ і розповідала мені. Я багато читав про Київ. А зараз у газеті уже третій рік поспіль є рубрика «Кияни». Про людей, які не обов’язково народилися в Києві, але принесли йому славу і допомогли стати тим містом, яким він є сьогодні. Київ я дуже люблю, це найкраще місто на Землі. Нещодавно я, між іншим, закінчив підготовку книги про Київ, сподіваюся, що восени вона побачить світ. Вона присвячена самому місту, киянам, і цікавим людям, яких я тут зустрічав.
— Як ви прийшли в журналістику? Що таке журналістика для вас сьогодні: спосіб заробити гроші чи улюблена справа?
— Це стан буття. Сьогодні я пишу дуже мало, порівняно з тим, скільки писав 20 років тому. Але все одно дуже часто я почуваюся репортером. Помічаю цікаві речі, підказую журналістам якісь цікаві теми. А журналістом я став тому, що багато слухав радіорепортажі. На той час телебачення було ще в зародковому стані. У другому класі я активно слухав радіорепортажі з зимової олімпіади в Італії. Вів їх Вадим Синявський — славнозвісний радіорепортер. Він так професіонально виконував свою роботу, що я теж загорівся. Радіорепортером не став, але визначив, що журналістика — це моє. Навіть свій 60-й день народження я зустріну на роботі. Я буду там цілий день. Хто захоче — прийде до мене туди. Це місце, де я почуваюся найбільш комфортно.
— Але, очевидно, окрім роботи, у вашому житті є безліч інших пріоритетів. Що для вас найголовніше у житті на даному етапі?
— Перш за все сім’я — донька і дружина. На жаль, вони живуть далеко від мене, у Німеччині. Ще один пріоритет — це друзі, їх у мене не так багато, але вони чудові. З одним із них я спілкуюся з п’яти років, з іншим — з восьми років, ще з одним — з семи років. У мене дуже багато друзів-жінок, з якими мене звела репортерська доля. Ми можемо не бачитися по півроку, але коли зустрічаємося — то наче вчора розсталися.
— Чого ви очікуєте від 24 квітня? Можливо, якихось сюрпризів? Чого б вам хотілося в цей день?
— Мені хочеться, щоб прийшли усі ті, кого мені хотілося б побачити. На жаль, це неможливо. А от про головний сюрприз я знаю. Шоумен і мій приятель Діма Чикалкін та відомі гумористи брати Голохвастови, які ведуть у «Киевских ведомостях» сторінку гумору вже 12 років, зняли про мене жартівливий фільм «Мій ніжний і ласкавий редактор». Це буде такий собі блокбастер тривалістю 11 хвилин, там буде 17 миттєвостей мого життя. Коротше кажучи, будуть роздмухувати культ моєї особи... У жартівливому, звісно, ключі.
