Візит відомого філантропа і фінансиста Джорджа Сороса в Україну, який завершився вчора, пов’язаний фактично з двома причинами. Офіційна — Міжнародному фонду «Відродження», засновником якого він є, виповнюється 15 років. Інша причина напівофіційна — подивитися на перші результати помаранчевої революції. Не обійшлося під час візиту без скандальних заяв: знаний прибічник вільного суспільства вважає, що Володимир Путін радив екс-президенту України Леоніду Кучмі і лідеру Узбекистану Ісламу Карімову стріляти по учасниках мирних протестів. Проте, на думку Сороса, якщо перший від такої рекомендації відмовився, то другий — скористався: йдеться про недавній розстріл учасників мітингу в Андіжані.
...Схоже, що Джордж Сорос не має однозначної впевненості стосовно незворотності демократичних процесів в Україні. У його підозрілості, напевно, чимале значення відіграє власний досвід: у свій час філантроп підтримував обрання (ще в далекому 1994 році) на президентську посаду Леоніда Кучму. Кілька років потому пан Сорос уже звертався до екс-лідера України через сторінки закордонної преси із закликом відмовитися від своїх повноважень... Отож, недарма він наголосив на тому, що Україні варто закріпити завоювання помаранчевої революції. «Я вважаю, що помаранчева революція — це подія, яка сприяла формуванню нації. Але ця революція — не кінець, а початок шляху». Сорос зауважив, що перед його Фондом постало зараз чотири пріоритетні напрями. По-перше, він вважає, що необхідно забезпечити свободу інформації, розробивши відповідний закон (ним, наскільки можна було зрозуміти, має регулюватися доцільність чи проблематичність оприлюднення секретних директив). По-друге, на його думку, дуже важливо подбати про свободу ЗМІ. Він зазначив, що нині в Україні преса вільна, однак, якщо не підтримувати цей стан, довго це не протриває (до слова, журналісти Грузії вже давно бідкаються з приводу тиску «постреволюційного» керівництва). По-третє, переконаний захисник вільного суспільства, зусилля Фонду будуть спрямовані на викорінення корупції в державі. По-четверте, окрема увага буде приділена реформуванню судової системи. Не забудуть у Фонді Сороса і про наступні парламентські вибори в Україні. «Відродження» уже зараз спільно з іншими громадяськими організаціями обговорює, які проекти можна було б підтримати. Нинішнього року Фонд збирається реалізувати в Україні проектів на $7 млн.
Як Сорос ставиться до внутрішньополітичних перипетій в Україні? Запитань «із цього розряду» лунало чимало. Щоправда, не на всі фінансист зміг відповісти. І щодо можливостей нової української опозиції, й ревальвації гривні Сорос не став відповідати, аргументуючи це тим, що перебуває в Україні лише дві доби, а тому не встиг вникнути в суть проблем. Однак він розібрався в інших питаннях. Так, «бензинову кризу» в Україні він пов’язав із залежністю держави від поставок нафти з Росії. Говорячи про реприватизаційні проблеми, пан Сорос зазначив, що з цими питаннями треба розбиратися, ос кільки «відсутність рішень породжує невпевненість в інвестиційних змінах». Відповідаючи на запитання «Дня» стосовно створення ЄЕП з Білоруссю, Казахстаном і Росією, Джордж Сорос наголосив: «Ду маю, що цим країнам потрібно зміцнювати співпрацю, але ЄЕП — це неефективний спосіб об’єднання через те, що ці країни мають різні політичні режими». Він нагадав, що, приміром, ЄС існує на спільних політичних засадах. На переконання Сороса, «білоруський репресивний режим — найгірший у Європі».
Не лунало, як не дивно, запитань із приводу причетності Джорджа Сороса до революції. Особливо полюбляють ставити подібного плану запитання російські журналісти, акредитовані в Україні. Можливо, Сорос випередив сам подібні запитання, підкресливши: «Путіну, як і іншим автократам, звісно, набагато легше звинувачувати мене в проведенні революцій. А відбувається так лише тому, що вони неспроможні визнати простий факт — народ повстає проти корупції і пригнічення демократії». Утім, скільки відомий благодійник не відкидав би свою роль у революційних подіях в Україні, це не зовсім відповідало б дійсності. Звісно, розмови про прямі «вливання» в українські вибори — не більше, ніж спрощення ситуації і перебільшення всемогутності фінансиста. Утім, кошти Сороса, витрачені на розвиток громадянської інфраструктури в Україні, не могли не вплинути — опосередковано — на внутрішньополітичні процеси в Україні. Навіщо це йому? Можливо, він переслідує якісь таємні інтереси? Сорос відповів на це запитання так: «Можу зрозуміти підозри. Багаті люди рідко дають гроші без прихованих мотивів. Я свій мотив не приховую: я даю гроші охоче на розвиток відкритого суспільства, бо маю досвід, пережитий в Угорщині під час окупації нацистами і радянською владою». Насамкінець він жартома додав: «Є багато людей, які б хотіли змінити світ. Але я маю перевагу: у мене є гроші...»
