Польща — повноправний член НАТО, за крок до приєднання до Європейського Союзу, вочевидь, зараз є там, куди так прагне Україна. До слова, з крахом комунізму польська й українська економіки були практично рівнозначними, що нібито вказує на те, що обидві країни починали приблизно однаково. Проте це зовсім не так, і це є гарним приводом для коротких роздумів про те, чому за якихось пару років польська економіка аж п’ятикратно обігнала українську, і що Україна повинна зробити, щоб домогтися того, на що спромоглись наші сусіди.
Насамперед польське сільське господарство було в приватній власності селян. Дев’яносто відсотків земель оброблялись плугами, запряженими кіньми. Може, це й не видається дуже прогресивним з погляду північноамериканського агробізнесу, однак насправді це дуже суттєво, оскільки дрібний землевласник працює в поті чола саме тому, що знає, що працює на себе. Він навіть може купити ділянку свого сусіда і тим самим розпочати накопичення земельних ресурсів, яке в кінцевому рахунку веде до того ж агробізнесу, яким так славиться Айова й Альберта. Я не вірю, що подібне можна зробити на основі так званих колективних сільгосппідприємств, як у наших краях іменують колгоспи. Я б міг назвати у свій час відомого політика, який заволік молоду дівчину у будівлю районного комітету партії і зробив з нею, що забажав, а її згодом знайшли із зашморгом на шиї, оскільки вона не змогла пережити те, що з нею скоїли. Я також знав свого часу молодого журналіста, якому заборонили про це писати, оскільки це був би антипартійний вчинок. Винуватець знає, хто я, а я знаю, ким є він. Землеробство не тримається на таких керівниках, як згаданий «політичний діяч». Дозвольте чесним селянам працювати і забруднити свої руки землею.
По-друге, Польща мала те, що відомий політолог Єжи Вятр назвав контрольованим плюралізмом. Поряд із Компартією в Польщі існувала Селянська партія й Демократична партія. Польща мала Тадеуша Котарбінського, немарксистського філософа, який очолював Академію наук. Там велась дискусія між марксистами й інакодумцями. Проте й ті, й інші, напевне, у нас опинилися б за ґратами, оскільки навіть їхній марксизм відрізнявся від нашого. Напевне, за винятком півдесятка років періоду високого сталінізму, вони мали доступ до необхідної літератури і могли стежити за подіями на Заході. Не кажучи вже про паризьку «Культуру», яку всі читали і з якої кожен черпав свій ковток свіжого повітря культури. Усе це означало, що наші польські сусіди були більш адаптованими і змогли стати європейцями за порівняно короткий проміжок часу. Мабуть, тут є чого повчитися.
По-третє, наші друзі поляки раніше за інших розвинули ідею громадянського суспільства. У сімдесятих роках минулого століття молоді інтелектуали, яких відрахували з університету, замислилися над тим, як згуртувати робітників та інтелектуалів, щоб захистити суспільство від держави. Вони створили Комітет оборони робітників, що згодом став Комітетом самооборони суспільства, який буквально поклав край цензурі і незабаром породив профспілковий рух «Солідарність». Люди на кшталт засланого філософа Лешека Колаковського заново відкрили ідею громадянського суспільства (яку можна простежити до Гегеля), щоб пояснити те, що вдалось звершити його колишнім студентам у Польщі. Звичайно, на деякий час йому на зміну прийшло військове становище генерала Ярузельського (яке все ж було набагато кращим за альтернативу радянської окупації). Проте, коли комуністичний лад зазнав краху, Польща була готовою сміливо стати на шлях, що вів до Заходу. Поляки зосередилися на суспільстві, а не на державі, і це приготувало їх до подорожі, яка їх привела туди, де вони зараз є.
Україна була значно більше покалічена комунізмом і на її долю випав набагато важчий шлях, але приклад наших сусідів показує нам, чого ми маємо добиватись і куди прямувати. У соціологічному плані, і наскільки це було можливим в політичному, Україна була й залишається несхожою на Польщу. Я не берусь ідеалізувати Польщу, однак незважаючи на всі її проблеми (які наші друзі поляки обговорюють між собою цілком відкрито), Польща добилася успіху на своєму шляху туди, куди Україна теж прагне. Хочеться сподіватись, що Рік Польщі в Україні, передусім, стане повчальним досвідом для братніх народів, які собі навзаєм бажають добра. Поляки мають експертів, які тільки чекають запрошення. Якщо Україні вдасться принаймні дістатися туди, де б вона змогла скористатись досвідом Польщі, це стало б величезним успіхом і послужило б інтересам обох націй.
