Тепер очевидно, що боротьба проти парламентського варіанту виведення з кризи стратегічного для України (й украй ласого для ряду російських комерційних структур) ВАТ "Лисичанськнафтаоргсинтез" ("ЛиНОС") розгоряється з новою силою.
Нагадаємо, що при обговоренні законопроекту про "ЛиНОС" у першому читанні тоді ще державний міністр Анатолій Мінченко відмовляв депутатів від такого експерименту. Незадовго до цього (28 травня) він підписав протокол другого засідання змішаної українсько-російської комісії з питань співробітництва, у якому представники української сторони вже вкотре зобов'язалися винести держпакет із 45% акцій ВАТ "ЛиНОС" на некомерційний конкурс і запросили взяти в ньому участь (читай: перемогти) російську комерційну структуру ТНК РУНО. Багато експертів розцінили тоді таке зобов'язання, дане від імені України, не тільки як невигідне для країни, а й навіть як небезпечне для її енергетичного сектора.
Варто відзначити також, що ідею продажу компанії РУНО (а інших покупців загалом і не передбачалося) акцій "ЛиНОС" проголосили задовго до травня 1997 року, ще коли Павло Лазаренко був прем'єром. Сталося це попри те, що Президент Леонід Кучма розпорядився за кілька днів до цього заборонити приватизацію підприємства.
Компетентні особи з адміністрації Президента України стверджують, що саме під натиском Президента П. Лазаренко був змушений підписати постанову, яка скасовувала продаж "ЛиНОС". Однак у травні ця ідея відродилась у згаданому вище протоколі. І саме її в певному розумінні лобіює адміністрація заводу.
Тим часом, недавній депутатський запит на ім'я тодішнього Генпрокурора України Григорія Ворсинова (це було за тиждень до його звільнення) з проханням розглянути діяльність голови правління ВАТ "ЛиНОС" і водночас голови Лисичанської міськради під кутом боротьби з організованою злочинністю наводить на думку про те, що В. Лобач ревно захищає не так інтереси трудового колективу, як свої особисті. Депутати стверджують, ніби В. Лобач має безпосередні приватні інтереси в кількох підприємствах, бізнес яких зав'язано на заводських потужностях. І з цієї точки зору цілком реальною може виявитися версія про те, що в Держнафтогазпром України надійшла пропозиція про порятунок "ЛиНОСа" силами якоїсь фірми "Нафта-ЛиС", співвласником якої, на думку авторів звернення, є сам голова "ЛиНОС", точніше, його не цілком повнолітні діти.
І все-таки на брифінгу 6 серпня голова адміністрації Президента Євген Кушнарьов повідомив, що фахівці адміністрації, мабуть, рекомендуватимуть Леоніду Кучмі застосувати президентське вето, яке блокуватиме Закон "Про проведення експерименту з управління акціями відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтаоргсинтез", які перебувають у державній власності".
Проте, як вдалося з'ясувати кореспондентам "Дня", у президентській адміністрації з цього питання немає єдності. Є. Кушнарьов повідомив, що основним аргументом для застосування вето юристи вважають ідею, яку містить парламентський закон, про управління майном безпосередньо Верховною Радою. Вони стверджують, що це є "винятковою компетенцією уряду". Друга частина юристів уважає, що цей закон є цілком правомірним, позаяк створює правове поле для проведення експерименту з управління держпакетом акцій. І робитиме це не ВР, а управляюча компанія, котра виграє тендер, - під спеціальним недремним державним контрольним оком. Утім, деякі експерти вважають, що вирішувати таке питання повинен Конституційний Суд України.
Існують також інші обставини, які спонукають прихильників ухваленого закону про "ЛиНОС" відмовляти Президента від застосування вето. Одна з них та, що такий крок керівника держави можуть визнати політичною поступкою комерсантам Росії. Опоненти закону провокують Президента на конфлікт із парламентом. Застосування права вето вони можуть сприйняти як передачу контролю над вітчизняним ринком нафтопродуктів представникам Москви.
