Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Різдвяні святкування закінчуються

19 січня, 2008 - 00:00
ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Сьогодні, у свято Водохреща, наступив останній день традиційної різдвяної забави — вертепу. Саме він є неодмінною складовою різдвяно-новорічних свят в Україні.

У класичному варіанті це була переносна двоповерхова скринька кілька метрів висотою. В підлозі кожного з поверхів робили спеціальні прорізі, завдяки яким актор пересував дерев’яних ляльок. Зазвичай, на верхньому ярусі розігрували сюжет народження Христа, а нижній призначався для сцен з Іродом. Вертепники створювали неповторний святковий настрій, розважаючи народ смішним і простим, на перший погляд, дійством...

На жаль, нині в багатьох регіонах сучасної України мистецтво вертепів забуте. Звісно, по домівках сусідів досі ходять колядники, виспівуючи: «Дайте, дядько, п’ятака». А от старенькі дідусі і бабусі з ностальгією згадують веселі, яскраві вертепи та повчають: грати їх можна виключно у святки, час від Різдва до Водохреща. Існує повір’я, що в інші дні дійство бентежить душі предків. Фольклористи запевняють — причина в іншому. Без прив’язки до конкретного календарного часу, казкова різдвяна розвага просто не матиме потрібної енергетики...

Для студентів Національного університету «Києво-Могилянська академія», різдвяні вертепи вже 10 років — хороша традиція. Проте вертепи вони не дивляться, а показують на втіху всім киянам. Святкова студентська самодіяльність стала настільки популярною, що розклад виступів доводиться укладати задовго до Нового року. Перевдягаючись у біблійних героїв, актори гастролюють містом. Юнаки та дівчата в яскравих костюмах, із блискучими посохами, голосно виспівують колядки і роблять це настільки щиро, що власною появою на вулицях примушують усміхатися і перехожих, і невдоволених водіїв, які годинами стоять у заторах. Кого тільки не доводилось розважати вертепникам: від маленьких дітей до співробітників комітетів Верховної Ради. Серед глядачів вертепу також був помічений Віктор Ющенко —тоді ще не у статусі президента.

Студенти самі написали сценарій, зшили костюми. Коротенькі інтермедії чергуються з колядками, однак вони намагаються їх не повторювати і кожного року вигадують для вертепу якусь «родзинку». Є, звісно, й постійні персонажі: три волхви, чорти, смерть, циганки та колядники.

— Ми переробили класичну вертепну сцену на сучасний лад, — розповів «Дню» Богдан Пацкань, голова спудейського братства. — Кілька років тому після помаранчевої революції, в образі трьох волхвів у нас були Ющенко, Тимошенко і Мороз. Імен, звісно, ніхто прямо не називав, але люди здогадувались і сприймали вертеп «на ура». Цього року на наших глядачів чекав сюрприз: ідея вертепу пов’язана з мером Києва Леонідом Черновецьким, його помічниками та проповідником Сандеєм Аделаджей.

На час Святок ніхто занять для студентів, звісно, не відміняє. От і доводиться вертепникам «крутитися»: зранку — вертеп, удень — на пари, після занять — чергові гастролі. Та за словами Богдана Пацканя, вертепні веселощі приносять радість не лише глядачам, а й самим вертепникам. Буває так, що на день у вертепників від чотирьох до семи виступів, однак грошей за них вони принципово не беруть.

— Це ж мистецтво, як можна перетворювати його на бізнес! — Щиро дивується Богдан. Єдина плата, передбачена за святковий настрій і казкову виставу — солодощі чи монетки, які вдячні глядачі кидають до капелюшку циганки, коли вертеп вирушає далі.

Олена МОРОЗОВА
Газета: 
Рубрика: