На дворі листопад, а в театрі свій календар. На сцені стоїть ялинка, падає бутафорський сніг, кружляють сніжинки... Ця осінь увійде в історію Національної опери двома подіями. У кінці жовтня відбулася прем’єра опери «Мазепа», а нині ще одна репертуарна новинка — балет «Лускунчик». Відома гофманівська казка в інтерпретації хореографа Віктора Литвинова, диригента Володимира Кожухаря і сценографа Марії Левитської стала різдвяним сном. Сцена нагадує витіювату скриньку: з ляльковими будиночками, новорічною ялинкою, яка, немов у казці, зростає до гігантських розмірів. Стільки подій станеться в цю ніч! Герої побувають на катку, на балу, в похмурому царстві Короля мишей, битимуться з темними силами, знайдуть своє кохання, помандрують різними країнами та континентами.
На Різдво діти завжди отримують подарунки. Трапляються і дива, а сновидіння стають реальністю, наприклад, коли ляльки раптом оживають.
У литвинівській версії балету Чайковського з’явився «український слід». Як говорить хореограф, це його ноу-хау. Музику для українського танцю він взяв з опери «Мазепа».
— У рамкам дивертисменту вона добре вписалася в балет «Лускунчик», — вважає Віктор Володимирович. — Адже обидва твори одного автора — П. І. Чайковського. У 1997 році я ставив «Лускунчика» в Канаді. У тому проекті разом з артистами балету виступав колектив із фольклорного ансамблю «Шумка» (вони грали мишей, виконували російський і український танці). Глядачі тепло прийняли моє нововведення і зараз я вирішив ту канадську задумку повторити в київській редакції. А український танець органічно вписався в картину подорожі Марії та принца Лускунчика, як іспанський, китайський, французький чи російський танці. Роль Дроссельмейєра і тоді і зараз виконує Максим Мотков. Як хореограф я постарався поставити для нього більш сильний танець, орієнтуючись на його можливості. Максим технічно сильний артист. Він не просто повторює задумки балетмейстера, а є співавтором ролі. Я в минулому сам танцівник і тому вважаю, що постановник і артисти повинні працювати в тісній зв’язці. Роль Марії виконала Наталя Лазебникова. Вона балерина з тонкою душею. Її танець завжди дуже виразний. Якщо його порівнювати з голосом, то це колоратурне сопрано. Костянтин Пожарницький (Фріц) і Андрій Гура (принц Лускунчик) — міцні, технічні хлопці. Вони працювали з гарним молодим завзяттям. У танцівників є великий творчий потенціал. Адже в нашому театрі багато солістів, але, на жаль, не так часто артистам вдається виступати на сцені. Я сам бачу деякі недоліки постановки, але вони у процесі роботи обов’язково зникнуть. Артистам треба звикнути до костюмів, декорацій, та й до своїх ролей. Мене порадували танцівники кордебалету, і вся наша постановочна команда працювала узгоджено.
Лібрето і трактування музики Литвинов змінив. Лускунчик став племінником Дроссельмейєра, якого Король мишей вкусив у дитинстві і хлопчик перетворився на страшну ляльку. Хореограф розбив па-де-де на частини: варіації Марії та Принца, адажіо. У виставі використовується демікласичний стиль. У танцях Віктор Володимирович іноді використовує спрощену пластику, а в дію вкраплює гротескові моменти, які викликають усмішку у глядачів. Однак важко не помітити, що сюжет то летить, а то буксує. Романтичний флер у танцях головних героїв зник і замінений перекиданнями на сцені, що зображають любов. Зате у фіналі вистави буде хеппі-енд...
Київський театр вже вчетверте ставить легендарний балет П. Чайковського. Можна пригадати проникливо лірично-сумну філософську притчу — «Лускунчик», поставлений Анатолієм Шекерою з трагічним адажіо. Це була вистава про те, що жодна казка, на жаль, не стає реальністю. Майже 17 років у репертуарі Національної опери був «Лускунчик» Валерія Ковтуна і ось тепер з’явилася нова версія Віктора Литвинова. Над цим балетом артисти працювали ударними темпами. Терміни встановлювали зарубіжні партнери театру. Буквально наступного дня після прем’єри декорації відправили в Португалію. Артисти їдуть на гастролі за кордон. А в кінці місяця в Японії покажуть ковтуновського «Лускунчика». Дві різні постановки, різні склади виконавців, але і ті, й інші виступатимуть під одним брендом — Національна опера України. Це зовсім не розкол трупи, а розрахунок продюсерів — раз є попит, то є і пропозиція. За кордоном глядачі йдуть на популярні назви або на зірок-виконавців. Балети Чайковського завжди проходять з аншлагами, і організатори гастролей мають комерційний прибуток. Наша столична Опера вже має авторитет у світі. Дирекція київського театру чинить, як менеджери багатьох ведучих труп. Можна навести як приклад колектив Маріїнського театру. У них одночасно можуть проходити гастролі в кількох місцях. Не тільки в різних країнах, а й вдома, в Санкт-Петербурзі, глядачі також не обділені — йдуть вистави поточного репертуару.
Кияни та гості нашої столиці, які не встигли побувати на прем’єрі, зможуть подивитися «Лускунчика» в грудні, коли артисти повернуться з гастрольного турне.
