Я сприймаю Україну не тільки як географічне поняття, але як духовне ціле. Це, між іншим, означає, що там, де лунає українська мова, пісні та забави, там також виникає Україна. І, розмовляючи українською мовою, я роблю свій персональний внесок в існування України. Чи треба мені для того чекати політичних та економічних рішень нашого високого керівництва? Гадаю, що маю кураж це зробити сам. Купуючи щось, спілкуючись, я вживаю українську мову. Але як бути з друзями, яких ти знаєш із дитинства і з якими ти до того спілкувався російською мовою? Як вони ставитимуться до того, що ти починаєш звертатися до них українською мовою, чи не виникає тут проблема спілкування як така? Перше, що я зробив, — це навчився (так, не соромлюся сказати, що інколи вивчав це як другу мову) жартувати і вживати дотепи українською мовою абсолютно вільно. Українська мова має повертатися разом із радістю і з гарним настроєм. А вже тоді можна спробувати з тим до друзів. Несподівано знаходиш підтримку там, де навіть і не чекав її, хоча інколи буває і навпаки. Перейти на українську мову, та це, зрештою, як у воду пірнути, — спочатку незвично, а потім звикаєш, а потім є радість. Бо знаходжу гармонію сам із собою, коли разом із компанією друзів спілкуюся українською мовою, навіть якщо є серед нас і ті, котрі розмовляють російською мовою. Достатньо, щоб люди розуміли тебе чи бодай хотіли розуміти. Якщо ви поважаєте і розумієте російську мову своїх друзів, то дайте шанс і вашим друзям поважати і розуміти вашу мову. Основна мета — зробити так, щоб, займаючись чимось приємним і цікавим, наприклад, беручи участь у спортивній грі або в поході, не треба було ніяковіти, вживаючи виключно українську мову. Треба формувати в навколишніх такий стереотип, що коли добре і весело, то лунає українська мова. Через деякий час уже буде набагато легше дискутувати та обговорювати пересічні проблеми також українською мовою. І не треба соромитися, якщо ви або хтось зробить помилку, промовляючи щось українською мовою. Це нормально, не має сенсу одразу виправляти людину — можна її засмутити. Дайте час собі і вашим друзям.
Декілька столiть тому наші предки не поспішали згинатися перед обставинами. Не боялися й піти війною один проти всіх. Нині особисто для кожного є можливість не скоритися, не зробитися мізерним. Чи то не подарунок від Бога — мати можливість зробити свій особистий внесок для ваших нащадків щодня та навіть щохвилини? Тож усміхніться і розкажіть щось цікаве вашим друзям та знайомим українською мовою.
