Позавчора відзначали День молоді. Хто відзначав? Нібито
все просто: молодь, звісно. Тільки щось не пам’ятаю, щоб хтось підійшов
і сказав: «Вітаю, тебе, люба, зі святом — Днем молоді», — та і я нікому
не телефонувала і радісним голосом нікого не вітала і не бажала, та й з-поміж
моїх друзів, кому б за віком належало відзначати, ніхто не відзначав...
Зате дві старенькі, які близько п’ятої години забрели на Співоче поле та
із задоволенням сіли послухати рок- концерт, напевно, відзначали; і мокрі
школярки, які натхненно танцювали на самому пригріві (на п’ятачку буквально
за метрів із сто від сцени з музикантами ді-джей крутив простеньке техно),
також, як мені здалося, від усієї душі відзначали. В авангарді розважальних
процесів у нас, як відомо, — старики та діти, а та молодь, яка вже все-таки
молодь і ще не пенсійного віку, чудово знає ціну безкоштовним розвагам
та й побачити їх устигнула чимало на своєму хоч і молодому віку. Адже День
молоді проводився за традиційним сценарієм усіх без винятку масових гулянь
останнього десятиріччя: багато пива і «шаровий» рок-концерт на відкритому
майданчику (цього року їх було два — на Співочому полі та на Європейській
площі). Через те, ймовірно, що організатори впевнені: молодь любить рок.
Проте для самого року немає нічого більш неприродного, аніж розважати п’яних
гоблінів, яким абсолютно наплювати і на музику, і на музикантів, зате можна
погецати з «теличками» під оглушливі децибели. Не набагато чесніше грати
і для стареньких, які випадково забрели, та для прищавих пубертатів у плані
лікнепу для тих, котрі цікавляться, що ж там сучасна молодь слухає.
У рамках свята проводився ще й конкурс графіті, тобто конкурс
художників, які малюють на стінах. Однак стіни ніхто якраз і не розмальовував,
а поставили такі картонні планшети, на яких і пропонувалося виявити вільнодумство.
Пам’ятається, коли я була в піонерському таборі, на мене справив враження
педагогічний прийом піонервожатої: замість того, щоб писати непристойні
написи на стінах, піонерам пропонувалося робити те ж саме, але на аркуші
ватману, а потім найдотепніші написи зачитувалися на лінійці. Таким чином
стіни залишилися чистими. Цей конкурс щось із розряду тієї ж піонерської
педагогіки. Адже якби йшлося про те, що хтось малює на стіні, тому що в
нього немає паперу, то я б розуміла, що благородні організатори допомогли
і дали бідному художникові планшет для самовираження. Однак навіщо малювати
на якихось іграшкових планшетах, якщо можна малювати на стінах? Стін же
вистачає.
Незрозуміле, скажу я вам, свято — День молоді. Такою ж
мірою штучна і сама спроба виокремити в людстві групу людей, старшу, ніж
«до шістнадцяти», і молодшу, ніж «для тих, кому за тридцять». Молодь (як
і вік узагалі) — категорія дуже відносна, щоб навіть умовно бути об’єднаною
якою-небудь єдиною субкультурою. Є всього лише уявлення організаторів свята
— День молоді про те, якими є молоді люди тепер і в чому полягають їхні
інтереси. І, судячи з усього, держава вважає свою молодь дурнуватими дітьми,
готовими у всі свята слухати рок, з якого еліміновано дух рок-н-ролу, і
вправлятися в графіті — малюнках на стінах — без стін.
