Якщо говорити про стереотипи, то один із них — уявлення про ту чи іншу національну кіношколу. Наприклад, про французьку. Дійсно, поширений погляд, що це в міру еротично, дуже весело, актори й акторки — всі надзвичайної вроди, ну й грають — якщо не Ален Делон, то Бельмондо. На жаль, вітчизняний прокат дає не надто багато приводів, щоб такий стереотип підтвердити або зруйнувати. Так що поява останнього фільму Бертрана Бліє «Скільки ти коштуєш?» — подія досить доречна.
Бо сам Бліє — і це навіть певним чином дивно — багато в чому відповідає вище зазначеному набору ознак «справжнього французького кіна». Його фільми здебільшого про чоловіка та жінку; вони завжди пересипані силою-силенною легких, часто навіть смішних жартів; еротика тут є — але саме ненав’язлива, легка, й навіть Жерар Депардьє тут є — без нього жодний помітний фільм Бліє не обходиться. Останнє закономірно, бо саме Бліє й зробив Депардьє зіркою.
Сюжети його картин не змінюються багато років і побудовані довкола двох вічних тем — кохання й смерть. Кохання переважає; проте, щоб зробити все це гостріше, Бліє додає в будь-яку історію відчутну дещицю уїдливої іронії, що час від часу переходить в абсурд. Тому й персонажі його стрічок — або маргінали, дрібні кримінальні елементи, або диваки (до речі, один із найвідоміших його фільмів, знятий за однойменним романом, так і називався — «Мандри диваків»). Відповідно, у «Скільки ти коштуєш?» усі й божеволіють — від кохання. Утіленням кохання є неймовірної краси повія Даніела, котру грає Моніка Белуччі. Майже кожна її поява спричиняє справжній еротичний вибух, штовхає усіх героїв чоловічої статі в стан любовної лихоманки. Тіло Даніели-Белуччі — то справжній об’єкт бажання, причому надзвичайно чіткий та помітний. Так виглядають численні наяди й богині на полотнах європейського класичного живопису. Тіло Белуччі аж світиться чуттєвістю в кожному своєму вигині, русі, інтонації — такий уже штиб її акторського таланту. Тож зрозуміло, чому головний герой на ім’я Франсуа (Бернар Кампан — помітно обдарований актор, а також продюсер і режисер) йде на неймовірні вигадки й справжній ризик. До речі, роботу Кампана варто відзначити окремо — він уміє поєднувати й мужність героя-коханця, й водночас гостру характерність, що в акторському середовищі з його поділом на амплуа буває нечасто. Звичайно, не обійшлося й без Жерара Депардьє — його, в ролі великодушного гангстера Чарлі, Бліє використовує для утворення класичного любовного трикутника. Ось, власне, на цій нехитрій конструкції фільм і тримається.
Звичайно, все закінчується добре, ба навіть несерйозно, та й фільм надто несерйозний, на жаль, навіть для Бліє. Його вміння дотримуватися гармонії між комедією та драмою, між романтикою й глузуванням із тої романтики, котре, власне, й принесло йому світову славу, тут виявилося помітно порушеним. Занадто гламурно, занадто водевільно. Схоже на обкладинку «стильного» (жахливе слово саме в мистецтві) розважального журналу. Дуже вже якось поверхнево, скоромовкою, без зайвих хвилювань. Звичайна французька лірична комедія в повній відповідності до всіх тих набридлих стандартів. Гарний результат для будь-кого, але тільки не для Бліє.
Але актори таки гарні. І деякі жарти смішні. Ну, тобто подивитись можна.
