Кореспондент «Дня» вирішив з’ясувати, що привело цих людей під гасла, які не надто прихильно відгукуються про досягнення незалежної України.
Вибійник з двадцятип’ятилітнім стажем, заступник голови Горлівської міської асоціації шахтарів-інвалідів праці і професійних захворювань Олександр Молчанов сказав «Дню»: «Ми приїжджаємо до Києва уже не вперше. Цього року були тут уже тричі. Нам з 1995 року практично не платять допомоги, дають якісь копійки. Не знижується і заборгованість по зарплаті. На деяких шахтах вона тримається на рівні 10 — 12 місяців. Нині заборгованість по зарплаті на багатьох шахтах знову зростає, а з нею і заборгованість по регресних позовах. Ми неодноразово зверталися до міністрів, до віце-прем’єра Юлії Тимошенко. Самі обіцянки! 24 липня з нами зустрічалися чотири міністри (мабуть, заступники міністра — Авт. ). Ось у нас протокол цієї зустрічі, підписаний першим заступником Віталієм Гайдуком, з висновком: виплатити. Однак минув місяць, а ніяких змін немає. Заборгованість зростає і зростає. А нам, тим хто проробив у шахтах по 30—40 років, вже ніколи чекати. Потрібні ліки, їжа. Смертність у шахтарських селищах цього року як ніколи висока, і цілком зрозуміло, чому: ми не бачимо нормальних продуктів, не можемо лікуватися...».
— А хто фінансував вашу поїздку до Києва?
— Всі ми приїхали за свій рахунок і добиралися хто поїздом, а хто і безкоштовно електричками.
— Я приїхав електричками. Три дні добирався. Звати Веніамін Харанда . Ще 50 чоловік, котрі приїхали таким же чином, саме добираються сюди з вокзалу.
Говорить голова асоціації шахтарів- інвалідів шахти ім. Гагаріна Юрій Гладкий : «Люди сказали так: до четверга терпимо, а потім починаємо голодування, і всі свята нехай кияни на нас дивляться».
— Чи розмовляв із вами хто-небудь з керівництва міністерства?
— Заступник міністра Корзун мимохiдь пообіцяв о другій годині повідомити, коли нас приймуть...
— А я вже два роки не плачу за квартиру. Бо пенсіонерам належить субсидія, а регресникам — ні. А регрес же нам не платять. Тепер дешевше повіситися і залишити квартиру незрозуміло кому, аніж далі в ній жити, — говорить колишній вибійник Іван Бахера .
— У мого чоловіка — шахтаря-інваліда, 107 гривень пенсії, — сказала «Дню» Ванда Щербун, — а за квартиру ми маємо платити 106 гривень. Як ми можемо жити?
Її доповнює Олександр Молчанов : «Та це тільки нарахована пенсія 107 гривень. А якщо регрес виплачують, то сім рублів з цієї пенсії відразу ж знімають, і ніхто ще не пояснив, чому».
Тим часом минулого четверга президія ЦК профспілки працівників вугільної промисловості (ПРУП) ухвалила рішення утриматися від проведення раніше наміченої на серпень загальногалузевої акції протесту. На позачерговому засіданні ЦК профспілкові функціонери укотре повірили обіцянкам уряду в особі Ю.Тимошенко та міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова про те, що до 20 серпня у галузь надійдуть кошти. Інша профспілка гірників — НПГУ — попереджує, що «невирішення невідкладних шахтарських проблем може призвести до соціального вибуху». Схоже, до цього не можна не прислухатися. Цього року шахтарі провели лише дві загальнонаціональні акції. 7—10 лютого було припинено відвантаження вугілля. Втрати становили 100 тисяч тонн. 12 травня відбувся добовий попереджувальний страйк. Втрати, мабуть, не підраховувалися. Нові подібні акції, певна річ, нікому не потрібні. Однак щоб їх попередити, з шахтарями потрібно не тільки розмовляти і підписувати протоколи, а й своєчасно виконувати обіцянки.
