1 листопада 2007 року 34 сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». Генеральна конференція ЮНЕСКО, нагадуючи про Голодомор 1932— 1933 років, через який загинули мільйони безвинних українців, висловила впевненість у тому, що трагедія Голодомору, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, має стати попередженням сучасним і майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності.
Усі українські ЗМІ звернули увагу на те, що в тексті Резолюції відсутнє слово геноцид. Як відомо, Україна виступає з тим, щоб в усьому світу Голодомор 1932—1933 років був визнаним геноцидом проти українського народу.
Під час бесіди Президента України Віктора Ющенка з представниками п’ятьох українських друкованих ЗМІ кореспондент «Дня» попросив главу української держави дати свою оцінку Резолюції 34-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО і її відповідності українському баченню трагічних подій 75-річної давності.
— Ще не вечір. Ми повинні розуміти, що доведення до цілого людства трагедії — Великого голоду 1932—1933 року — це не факультатив на один календарний рік. Ми чітко повинні розуміти, що це питання носить дуже багато викликів, які треба пройти українській нації. Те, що відбулося вчора (1 листопада. — Ред. ), по суті є свідченням того, що робота, яка була проведена за останні два роки Україною, політичними силами, дипломатією, як результат отримала визнання у 193-х країнах світу, які вчора одноголосно прийняли таке рішення. Для мене дуже важливе те, що спільнота світу вперше у такому масштабі прийняла спільне консолідоване рішення відносно визнання Великого Голоду 1932—1933 років. Це сама головна перемога вчорашнього дня. Інші більш специфічні деталі цієї трагедії — це майбутня наша робота. Вибачте, якщо в самому суспільстві нам потребувалося 73 роки, щоб мати парламент, який визнає це Голодомором, який ми можемо давати докір світу. Ми 73 роки боялися в уста собі вкласти, що це є так. А сьогодні вимагаємо, щоб 193 країни світу зробили те, на що не вистачало мужності в самої нації, в самих українців, в самих провідників. Я думаю, що ми отримали три посили. По-перше, ми дали аргументи світу, що ця трагедія не є виключно трагедією української нації, що це трагічна сторінка, яку ми повинні вшановувати в усьому світі і знати. По-друге, знаковим є те, що Генеральна конференція ЮНЕСКО приєдналася до вшанування 75-ліття цієї трагедії. По-третє, важливо те, що через цю резолюцію ЮНЕСКО порекомендувало країнам, які прийняли цю резолюцію, зробити все, щоб даний курс історії, дана правда була складовою частиною просвітницьких і навчальних програм в усіх націях світу. Щоб ще глибше пізнати трагічність цієї події в Україні. Я думаю, що це три самі сильні посили, якими ми можемо гордитися. Тому що це стосується нашої трагічної історії і тих настанов, яких ми хотіли, щоб в першу чергу сприйняв світ.
Повністю текст інтерв’ю Президента України Віктора Ющенка читайте в наступному номері «Дня».
Ми також звернулися за коментарем до нашого постійного автора, чия книга «Почему ОН НАС уничтожал? Сталин и украинский Голодомор» цього року побачила світ в серії «Бібліотека газети «День».
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор:
— Інтернет-видання відреагували на подію в день, коли вона відбулася. Український інтернет-простір майже цілком заповнений російськими органами масової інформації, і типовою була така реакція в заголовках повідомлень: «ЮНЕСКО так і не визнало голоду 1932—1933 геноцидом». Отже, експерту газети «День» потрібно коментувати як подію, так і першу реакцію на неї.
Подія була передбачуваною. Міжнародне співтовариство висловило співчуття українському народу, тому що його трагедія стали відомою певній кількості людей, які формують громадську думку в кожній країні. Це — велика заслуга наших дипломатів, журналістів, державних службовців, науковців. Це — черговий крок в усвідомленні трагічної історії нашого народу людьми, які ще зовсім недавно не могли показати на географічній карті, де вона — ця Україна.
Наші дипломати, як це прийнято, розробили для ЮНЕСКО проект резолюції. З цього проекту в резолюцію увійшло найважливіше положення: заклик до країн — членів ЮНЕСКО поширювати інформацію про Голодомор шляхом її включення у просвітницькі і науково-дослідні програми з метою засвоєння майбутніми поколіннями уроків цієї трагедії. Важливо й те, що рекомендація-заклик набула форму Резолюції ЮНЕСКО. У 2003 році ООН відреагувала на 70-ту річницю Голодомору документом нижчого статусу — Спільною заявою групи країн. Спроби української делегації надати документу статус Резолюції тоді не увінчалися успіхом.
Незабаром виповниться 75 років Голодомору, і українські дипломати у черговий раз звернуться в ООН з проханням визнати його актом геноциду. У нас є рік, який Президент України має намір зробити роком пам’яті жертв Голодомору. Думаю, що ми за цей рік зробимо немало, щоб донести до свідомості українського суспільства і людей в інших країнах масштаб трагедії. Чи вистачить цих зусиль, щоб переконати політичні сили і громадян Росії в тому, що голод 1932—1933 рр. в Радянському Союзі переріс в Україні в якісно інше явище — Голодомор? Сумніваюсь у цьому, і не тому що ми будемо не досить переконливими. Поки що Росія, а з нею разом велика кількість громадян України, які підтримують Партію регіонів, не хоче вступати в діалог з цього приводу. Небажання пов’язане з обставинами сьогодення, а не з іншою точкою зору на події 30-х рр. минулого століття. У цьому — головна перешкода.
Що робити в цій ситуації? Те, що одноголосно порекомендувала нам конференція ЮНЕСКО в Резолюції по Голодомору: поширювати інформацію про Голодомор шляхом її включення у просвітницькі і науково-дослідні програми. Якщо ООН в 2008 році не визнає Голодомор геноцидом, що цілком можливо через негативну позицію Росії, будемо працювати далі. Усім нам в Україні і в Росії треба засвоїти уроки минулого. Минуле не повинне зруйнувати наше майбутнє, життя наших дітей, онуків, правнуків.
