Це сталося — якщо можна казати про це, як про подію. Леоніда Осики, режисера «Захара Беркута» та «Кам’яного хреста», більше немає. Він тяжко хворів шість років. Давно заслужену Державну премію імені Довженка йому присудили за два тижні до смерті.
Запізніле визнання.
Адже його обдарування було унікальним і при тому глибоко українським. Осика створював не просто фільми — а величні, трагічні полотна, чорно-білі, небагатослівні притчi. Історія одного героя ставала ключем до розуміння долі народу, країни, людства.
Можливо, одна з істин кінематографу Осики полягала в тому, що в кожного з нас є свій кам’яний хрест, кожному доведеться рано чи пізно нести цей важкий тягар на вершину й поставити його там — на ознаменування розставання з минулим і як надію на нову землю й нове життя на ній.
Хто знає...
