Cлава, Ісусу Христу!
Доброго дня чи, може, вечора вам, пані Ларисо!
Дорога пані Ларисо, вже давно збирався написати вам листа, але все не відважувався. Сьогодні, при вїк-енді, ця відвага прийшла. Та й спонукали до цього — написання листа — два факти: вчора вперше п’ятничний номер «Дня» (№225 від 11.12.09 р.) прийшов вчасно, хоча виписую його вже четвертий місяць, а може, пошта починає працювати краще; другий факт — стаття небайдужого п. В. Золотого в рубриці «Лист головному редакторові». Я вже близько року нерегулярно читаю щоденні номери «Дня», а від 1.09 виписую п’ятничний випуск. Дуже дякую за статті на суспільно-політичні, історичні та інші теми.
Але сьогодні, в цей час змін, хотів би написати про один із матеріальних штрихів із життя української родини. Як я вважаю, це актуальне і болить не тільки мене, а певно, багато тисяч українців, саме чоловіків. Хтозна чи ви це опублікуєте, але, може, хоч хтось прочитає із редакції та організує якесь волання до влади.
Ми з дружиною і двома синами (2 і 7 років) живемо у приміському селі на Тернопільщині, а я працюю маленьким менеджером у райцентрі. Робота, як здається, для 40-річного чоловіка добра, але чи можу цим пишатися, певно, — ні.
Не знаю, чи ви маєте сім’ю і чи зрозумієте, бо актуальною, навіть болісною для мене не тільки як годувальника родини, а й як для людини з вищою освітою і, перш за все, вільної людини, громадянина є проблема бідності мене, моєї сім’ї та ставлення до мене моєї держави. Вже близько п’яти років переді мною стоїть питання, як я, вільна людина, можу купити стареньке 10-річне авто у Польщі за 200 — 300 євро, бо тільки його розмитнення коштує приблизно 2500 євро + реєстрація в ДАЇ. Хіба це не жах??? Страшні податки — й яке тут може бути виконання Конституції для мене — маленького українця.
Чи вони там, наверху, наші мужі, зовсім з’їхали з глузду. Та я із зарплатою 1500 грн. в найближчі 20 років навіть не розмитню свого «опеля», а кредитне «наше ДАЕWOO» мене зовсім не влаштовує, бо я вільна людина і маю робити та купляти те, що мені подобається і на що я можу заробити. Тільки дуже важко пояснити моєму старшому Богданкові, а чому так? Чому навіть книжка одного з ваших авторів — О. Пахльовської «Аve, Evropa!» — коштує в Інтернет-магазині приблизно 104 грн., а це моя дводенна зарплата. Та ще рік-два — і ми всі виїдемо на заробітки. Дуже хотілося б, щоб ви на сторінках газети порушили питання щодо цих жахливих податків для нас, маленьких українців, справді бідних людей.
У 2010 році бажаю побільше висвітлювати економічну тематику і стати справді провідною щоденкою України (події, факти, роздуми, розвідки + своєчасні новини), бо в нас в Україні нормальної, а не «жовто-бульварної» преси немає. А може, такий низький рівень суспільства? І воно її не потребує?
Успіхів і 100 тис. тиражу 2010 року! Гарного Різдва і багатого Нового року бажає
P. S. У райцентрах Тернопільщини і навіть у Тернополі вашого і нашого «Дня» практично немає — певно, так працює український медіа-бізнес, чи, може, нікому не потрібна розумна газета.
