Сергій МАКЄЄВ, доктор соціологічних наук, Інститут соціології:
— Оскільки вибори відбулися, й, здається, ніхто не має наміру піддати тотальному сумніву їх результати, влада, в цьому сенсі, абсолютно легітимна. Але, з іншого боку, ми пам'ятаємо, що в першому турі 58% виборців віддали голоси іншим кандидатам, а не чинному Президенту. Логічно передбачити, що будь на місці Петра Миколайовича постать, прийнятна для різних політичних настроїв, що сьогодні поширені в суспільстві, загальне налаштування на зміни було б реалізовано. Комуністична «марка» поки популярна, але вже не продається, й це було досить очевидно. Й у цьому сенсі влада легітимна, але із застереженням. І було б дуже добре, якби ці «застереження» було почуто й було зроблено поправки в поведінці, настрої, установках, риториці.
— Як розвиватиметься політична ситуація в Україні найближчим часом?
— Відбувся урок для дуже багатьох політиків щодо їхньої позиції, їхньої спроможності утворювати конструктивні коаліції, які б перебували в опозиції до існуючої влади. Я думаю, що дуже багато політиків повинні замислитися про те, як вибудовувати політичну лінію й формувати власне політичне обличчя. Прийшов час формування правої опозиції. Бо ніякого правого флангу, як з'ясувалося, немає, й уже тим більше немає ніяких правих масових настроїв. Тому завдання на найближче майбутнє — це формування правої коаліції.
Я думаю, що зараз станеться деяке завмирання політичного життя. Має бути винесено уроки й вироблено нові стратегії. Але це може статися, звісно ж, лише в тому випадку, якщо новообраний Президент не розв'яже другий етап війни в парламенті. Бо привид двопалатного парламенту й неконституційного референдуму все-таки витав усю виборчу кампанію над політиками. Й, можливо, ця загроза реалізується. Тоді, звісно, пристрасті розпаляться.
Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Середньостатистичний виборець в країні — це деідеологізований прагматик. З іншого боку, соціокультурні традиції соціалізму, як показують вибори, нікуди не зникли. Я маю на увазі, певні типи політичної культури, певні типи соціалізації.
Якщо говорити про ціннісні орієнтації масової свідомості, то на них впливає так звана «тотальна тінізація політичного простору й суспільства загалом». Ця тінізація є найбільшою перешкодою на шляху до демократичного суспільства. І в неї втягнені дуже широкі верстви населення: й працівники сільського господарства, й представники науки і освіти і ін. Сама атмосфера, яка панує сьогодні в суспільстві, унеможливлює демократичний поступ. Значною мірою в масовій свідомості відтворюються матриці, що були сформовані в радянські часи, а самі радянські часи відтворюються трохи в іншій формі в сучасній політичній практиці. Тому ми не тільки генетично пов'язані з минулим досвідом, а, скоріше за все, рухаємося за інерцією в цьому сенсі, тобто ніякої демаркаційної лінії між минулим і сучасним у нас ще не відбулося. І це дуже яскраво показали вибори. Голосування відбулося не за зміни. Більшість виборців не хотіли, щоб було гірше, і не виявили політичної готовності, щоб було краще. Наше тоталітарне минуле не повертається, а продовжується на неототалітарному рівні. В сенсі політичної культури ми дуже близькі зараз до Росії чи Білорусії. Це напрямок системної деградації, який продовжується.
Оскільки немає критичної маси громадянського суспільства, тобто немає мотора демократичної альтернативи суспільного розвитку, то день завтрашній, скоріше за все, буде схожим на день сьогоднішній. Якщо вибори називати грою, то це була гра не між кандидатами, а між різними сегментами політичного класу і самим населенням. Практично всі кандидати, хотіли вони того чи не хотіли, грали на одного кандидата.
Якщо говорити про найближчі сценарії політичного розвитку країни, то, напевно, будуть певні міжусобиці, чи фрагментація конфлікту інтересів. А формування й оновлення політичного класу буде відбуватися тільки шляхом кооптації, тобто йдеться про певний політичний фаворитизм як принцип формування чи переформування сил в політичному класі. Власне, вибори у нас — це скоріше, внутріелітна, внутрікорпоративна справа. І деякі кандидати так її і розглядали. В цій гібридній системі, що склалася, важко говорити про напрямок демократичного розвитку. Ще не настав час, щоб ми не тільки декларували свою прихильність до демократії, а справді щось робили в цьому напрямку. Хоча велика кількість тих, хто не підтримав жодного з кандидатів, особливо серед молоді, свідчить про те, що народжується те, що ми називаємо проявами громадянського суспільства. Це раціональний процес, в основі якого бажання конструктивних дій у демократичному векторі.
Олександр ГОЛУБ, народний депутат, перший секретар Львівського обласного комітету КПУ:
— Свій результат в областi — 5% — ми прогнозували. Водночас у всіх округах Львівщини вибори можна вважати сфальсифікованими. Я не ставлю під сумнів тенденцію — те, що Леонід Кучма переможе в нашій області було зрозуміло. Однак у багатьох випадках нас дивує надзвичайно висока активність виборців. У цьому не було б нічого дивного, якби не той факт, що значна частина жителiв області перебуває зараз за її межами. Особливо багато голосів Леонід Кучма набрав саме на тих дільницях, де не було наших спостерігачів. У Жовківському виборчому окрузі спостерігачів від КПУ не допускали на дільниці. Нам вдалось зафіксувати два випадки, коли члени комісій вкидали в урни пачки бюлетенів. Крім цього, у день виборів велась пряма агітація. Зокрема, це робив через радіо та телебачення заступник голови облдержадміністрації Василь Базів. Так само велась агітація в церквах. Саме тому ми будемо опротестовувати результати виборів у більшості округів області — спочатку в ЦВК, при необхідності — у Верховному Суді.
Іван ГУБКА, голова Львівської обласної організації Конгресу українських націоналістів:
— Тепер важливо, аби не було післяпереможної ейфорії. Необхідні тверезі та виважені кроки, аби не допустити взимку фінансових та енергетичних катаклізмів. Найближчі 2-3 тижні пройдуть в інтенсивних консультаціях стосовно формування майбутнього уряду. Зважте, саме 15 листопада фактично розпочинається кампанія парламентських виборів 2002 року. І тепер правим партіям слід визначитись, яким чином йти до цих виборів.
Петро ЖУК, директор Центру інформаційних проблем територій Академії наук, соціолог:
— Дуже висока явка виборців у другому турі пояснюється ажіотажем, який було створено в засобах масової інформації. У багатьох випадках Петрові Симоненку навіть свідомо завищувались відсотки. Прогнози соціологів справдились, за винятком надзвичайно високої активності виборців. Це можна пояснити й тим, що в першому турі людям було складно визначитись серед розмаїття кандидатів, і що до другого туру багатьох громадян захопив сам процес виборів. Випадки підвищеної активності виборців у другому турі не є чимось феноменальним. На майбутнє я прогнозую чотири варіанти розвитку подій. Перший — найоптимістичніший, однак його ймовірність — близько 1 відсотка. У цьому випадкові Леонід Данилович зрозуміє, що треба служити українському народові. Саме тоді відбудеться гуртування правих сил. За другим варіантом, шанси якого оцінюю в 35% — в оточенні Леоніда Даниловича переможе група, яка виступатиме за жорстку політику, зокрема стосовно парламенту. Ця група зав'язана на Росію. Ми матимемо варіант лукашенківської демократії, коли провокуватиметься розпуск парламенту, референдум. Найімовірнішим є третій варіант, за яким все залишиться по-старому. Річ у тім, що Леонід Кучма звик, що за нього ведуть боротьбу різні групи. Якщо події розвиватимуться таким чином, то це матиме як позитивні, так і негативні наслідки. Звичайно, ми матимемо більше демократії, однак, з економічного погляду, цей варіант досить гниленький. І врешті-решт четвертий варіант, коли в команду Леоніда Кучми станеться притік представників правих сил. Саме вони зацікавлені в прозахідній та реформаторській політиці. Разом з тим українські праві є дуже неоднорідні, а це ускладнює можливість втілення цього варіанту.
