У Верховній Раді, не дочекавшись кінцевих результатів виборів від ЦВК, уже «збивають» нову коаліцію. Її ймовірними учасниками називають, крім, звісно, ПР, Блок Литвина, Компартію та частину НУ-НС. З комуністами все зрозуміло: вони після першого туру висловили підтримку кандидату Януковичу. З Блоком Литвина — також. Для спікера, фракція якого, до речі, є учасником чинної(!) коаліції, схоже, головне — втриматися у кріслі, все решта — дрібниці життя. А ось із НУ-НС — окрема історія.
Подейкують, що заключити з регіоналами коаліційний шлюб готові єдиноцентристи Віктора Балоги та група «За Україну!», орієнтована на Віктора Ющенка. Останній, до речі, так і не прокоментував закиди (і, зауважмо, небезпідставні) бютівців про підігравання Януковичу в ході виборів. Проте у Віктора Андрійовича останнім часом погляди змінюються так само швидко, як стрілка на годиннику. Адже сьогодні він на всю країну заявляє, що ненавидить політику, а завтра переконує, що буде активним політичним діячем після того, як полишить Банкову... І всю свою «активність» учорашній герой Майдану закумулював на нищівній критиці союзниці, а не опонента зразка 2004-го. Зрештою, позиція пана Ющенка — це його особиста позиція, а позиція блоку «Наша Україна — Народна самооборона» — це платформа, якій у ході дострокових парламентських виборів 2007-го сказали «Так!» багато українців. І чи давали прихильники «помаранчевої» політичної сили згоду на коаліцію з регіоналами? Ні, не давали. Тим більше, що нашоукраїнці й будували свою виборчу кампанію на жорсткій критиці команди Віктора Януковича.
Зрештою, ймовірна коаліція «під Януковича» за участі НУ-НС — це те саме, що більшість ПР+БЮТ, яка завдяки критиці суспільства та журналістів не відбулася навесні минулого року. І, між іншим, і НУ-НС, і Віктор Ющенко вщент критикували ймовірний «шлюб» «синьо-білих» та «сердешних». Що ж змінилося, запитується? Нічогісінько. Тому в цій ситуації справедливо таки провести дострокові парламентські вибори. Справедливо передусім щодо виборців, які дали мандат влади деяким чинним фракційним збірним ВР, але не давали цього мандату на коаліцію з тими, кого їхні обранці називали опонентами, а не союзниками.
Чи піде новий президент на перевибори Верховної Ради, а якщо ні, то яким чином можуть співіснувати в одній коаліції ПР і НУ-НС, програмний (і, зокрема, ідеологічний) багаж яких поєднати апріорі неможливо? Над цими запитаннями розмірковують експерти.
КОМЕНТАРI
Юрій ЯКИМЕНКО, директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова:
— Обриси нової більшості в парламенті, так би мовити, під нового президента, окреслилися ще підчас голосування за зміни до закону «Про вибори Президента України» перед другим туром виборів. І формально складовими коаліції могли би стати Партія регіонів, фракція Блоку Литвина та, якщо буде знайдено необхідну кількість голосів, НУ-НС. Комуністи, скоріше за все, підтримають це вже під час самого голосування.
Одна справа обіцянки під час виборів, коли та чи інша політична сила окреслює політичне майбутнє і план дій, за який виборець віддає свій голос, і вже зовсім інша справа — ті конфігурації, що складаються в парламенті під час його роботи. Депутати вже фактично не мають зв’язку зі своїми виборцями, а вплив останніх поширюється тільки під час голосування, та й то хіба за партійний список. Ми вже бачили багато несподіваних голосувань у цьому парламенті, коли формувалася коаліція. У такі моменти збігалися інтереси тих політичних сил, які на перший погляд здавалися протилежними за переконаннями. В таких діях нічого нового для нас немає, проте краще було б, щоби партії відчували політичну відповідальність за свої передвиборні обіцянки. Нікого не дивує вже, що партії, їхні фракції змінюють ситуативно свої позиції уже в процесі політичної діяльності, під упливом політичної кон’юнктури. Так, виборці не давали згоди на присутність у парламенті політичної партії «Єдиний центр» чи «За Україну!», але ж вони існують. Такий розрив, на жаль, відбувається, і це є системною вадою нашої політики.
Ігор КОЛІУШКО, юрист, голова Центру політично-правових реформ:
— Формування нової більшості в парламенті, безперечно, можливе. У цьому випадку є два сценарії розвитку подій. З правового погляду це потрібно було зробити таким чином, щоб фракції більшості прийняли рішення про вихід із діючої коаліції. Мова йде про фракцію блоку Литвина і «Нашу Україну». Якщо у фракції набирається більшість прихильників виходу з коаліції із БЮТ та вступу до коаліції з Партією регіонів, то це буде нормальний легітимний шлях створення нової більшості Верховної Ради відповідно до статті 83 Конституції України. Тоді нова більшість може проголосувати за оголошення недовіри уряду Юлії Тимошенко і почати формувати новий уряд. Проте теперішній хід подій свідчить, що ситуація не зовсім зрозуміла позицією фракції «Наша Україна — Народна самооборона». До виборів більшість фракції висловлювала бажання залишатися в коаліції із БЮТ. Якщо позиція НУ-НС не зміниться, то ситуація буде складна. Фактична більшість голосів для прийняття рішень буде в руках Партії регіонів (останні тижні комуністи, блок Литвина і частина «Нашої України» голосують з Партією регіонів), і це складає понад половину складу парламенту. Формально проголосити коаліцію вони не зможуть, якщо не буде рішень фракцій. І тоді це тупиковий шлях. Проголосувати за недовіру уряду можуть, проте не мають права формувати новий уряд.
В українській Конституції існує штучна конструкція, яка не прописана жодною конституцією Європи. Це структура коаліції і її формування. Ніде в Європі також немає закріпленого в конституції імперативного мандату. Насправді парламентська демократія у демократичних країнах базується на тому, що виборці думають, коли голосують, а партії відчувають відповідальність перед виборцями, коли формують списки і безпосередньо здійснюють свої обов’язки. Не продаються місця у списках, як у нашій країні, а перевага віддається тим представникам, за дії яких політичній силі не буде потім соромно. Тут потрібні зміни до законодавства й удосконалення політичної системи саме для роботи, а не для імітації чи конфліктів.
