Водоочисні станції України працюють за принципом — де воду беремо, туди ж і скидаємо після використання, звісно ж, очищену до відповідних показників і норм. Але зараз ситуація ускладнюється, оскільки співпраця між водоканалами та підприємствами не регулюється чіткими правилами й нормативами. Як пояснили в ПАТ АК «Київводоканал», ще у квітні цього року Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва ухвалила рішення, що правила приймання стічних вод від підприємств у комунальні системи каналізації втрачають чинність. Замість них мали з’явитися нові, але їх досі немає.
Комунальники порівнюють цю ситуацію з відсутністю правил дорожнього руху. Адже тепер підприємства можуть скидати до каналізації воду, очищену на власний розсуд. Тоді яка вода потече з наших кранів? Якщо навіть за існування правил підприємства направляли до станцій воду зі значно більшим вмістом шкідливих речовин, аніж це є припустимим, то чого очікувати тепер? Як доказ, у «Київводоканалі» наводять дані, що із чотирьох тисяч проб та хімічних аналізів води, які зробили в їхній лабораторії за останні місяці, у більш як тисячі проб були помічені порушення норм — рівень забруднення цієї води перевищував у два-три рази допустимий.
«Якщо приходитимуть ненормовані стоки, станція просто не впорається з ними, — пояснює директор Бортницької станції аерації Володимир БРАЖНИК. — Нормативи треба, навпаки, робити жорсткішими, а не скасовувати. За добу ми вилучаємо з води десять тонн бруду, а це свідчить про негативне ставлення і підприємств, і пересічних громадян до нашої роботи. Адже до водозабірних решіток надходять і матраци, і ковдри, і ще купа різного сміття. Решітки через це руйнуються, а щоб замінити одну — треба майже два мільйони гривень».
Наслідком запровадження нових правил очистки може стати й підвищення тарифів на воду для населення. Поки що це лише в теорії та побажаннях комунальних служб. Вони аргументують це тим, що очисні споруди уже зношені й потребують оновлення, а очистка води з великою концентрацією хімікатів потребує додаткового використання електроенергії, відповідно — і додаткових коштів. Як пояснює Володимир Бражник, у звичайному режимі станція за добу споживає 450 тисяч кіловат-годин, а коли доводиться мати справу з дуже забрудненими стічними водами, на станції вмикають додаткові обігрівачі повітря, щоб збагатити воду киснем (це один зі способів очищення води), тоді споживання електроенергії зростає у рази.
«На станції вода очищується ще й завдяки активному мулу — спеціальним біоорганізмам. Якщо до нас потрапляють токсичні відходи, то цей активний мул гине. На його відновлення потрібно не менше двох тижнів. Протягом цього часу вода виходить у річку недоочищена. Тому якщо нам скидатимуть воду хто і як хоче, то й станція очищатиме її відповідно. Важко уявити, що буде з Дніпром через місяць такої нашої роботи», — додає Бражник.
Проблеми з очищенням стічних вод існують не лише в Києві, а й в інших регіонах України, особливо у тих містах, де зосереджена значна кількість промислових об’єктів. «Не всі підприємства мають локальні очисні споруди. За нашими даними, зі 103 таких об’єктів власну очисну систему має лише один, — розповіла директор ТОВ «Білоцерківвода» Олена БАБІЙ. — Тому в нових правилах має бути прописано це положення. А взагалі нам потрібно йти шляхом розподільчої системи прийому стоків: очисна станція окремо приймає стічні води від підприємств, окремо — від загальної комунальної системи».
Зараз регіональні водоканали готують свої пропозиції до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, яке відповідає за розробку нормативів, сподіваючись, що їхні побажання таки врахують.
