Повторне подолання президентського вето - ситуація, через яку парламентові доводиться проходити не вперше. Проте безпрецедентною була досі процедура, до якої довелося вдатися ВР, підтверджуючи ухвалення закону "Про місцеві державні адміністрації".
Як повідомив головуючий на ранковому засіданні 24 червня Олександр Мороз, до ВР надійшов лист Президента, в якому зазначалося, що подолання вето, накладеного Президентом на цей закон, відбулося із формальними порушеннями. Хоч голосування і дало конституційну більшість у 302 голоси, однак воно відбувалося двічі, а за регламентом, мовляв, необхідно, щоб повторне голосування відбувалося в поіменному режимі. При цьому фахівці АП, що готували листа, вдалися до "здвоєної" системи посилань: у Конституції сказано, що ВР працює відповідно до свого регламенту, а оскільки регламент вимагає поіменного голосування, то при подоланні президентського вето мало місце не більше, не менше, а порушення Конституції.
Із подібною логікою не погодився насамперед такий знавець Конституції і "конституційних" обгрунтувань, як Михайло Сирота: "Якщо всерйоз підходити до цього моменту, то в Конституції сказано, що ВР у своїй діяльності керується законом про регламент - а на сьогодні такого закону просто не існує. Є регламент, який не має сили закону".
Однак, про всяк випадок, аби уникнути формальних причіпок (котрі цілком можуть перерости в підставу для звернення Адміністрації Президента до Конституційного Суду), парламент провів процедурою ad hoc одноразову зміну до регламенту - дозволивши самому собі голосувати щодо цього конкретного питання не в поіменному режимі. Іншої ради просто не було: кількаразові поіменні голосування за закон давали понад 290 голосів (раз навіть було 299!) - але не потрібні 300. Після внесеної до регламенту зміни прийняття закону негайно було підтверджено 307 голосами...
Про що свідчить ця "процедурна кадриль" - про дедалі зростаючу досвідченість парламенту, чи, радше, про його безпринципність: у закритому режимі - проголосуймо, поіменно - боїмося?... Очевидно, все ж не варто давати моральні оцінки всьому парламенту: адже різниця становила лише майже 10 голосів, і, отже, йдеться про обмежену кількість осіб, що перебувають в адміністративній чи іншій залежності від виконавчої влади. (До речі, коли аналізувати результати поіменного голосування, стає очевидним, що прямо проти закону навіть із "Конституційного центру" - групи, яка має репутацію найбільш пропрезидентської - голосувало лише кілька осіб). Проте, безумовно, парламент дійсно стає більш "мудрим процедурно" - особливо, коли є кому підказати, як діяти. Проте найбільш вагомою, мабуть, є обставина, підкреслена Олександром Лавриновичем: "У переважної більшості депутатів - нехай вони і належать до дуже різних політичних груп - сформувалося розуміння, що попри все найважливіше - це створити закони, у жорстких рамках яких буде діяти влада. Бо державна влада, що діє без законів, є не просто неефективною, вона може бути небезпечною для суспільства".
