Упродовж багатьох років історії нашого народу українська мова несправедливо принижувалась і зазнавала всіляких утисків. Цим самим нас намагались знищити як націю, бо коли нема мови, то нема і нації.
Здобувши незалежність у 1991 році, Україна зробила відповідні кроки, які мали б поставити українську мову на належне для неї місце, а також покласти край шовіністичним випадам з боку тих, кому не подобалось, що є така країна — Україна, і є у неї найспівучіша в світі мова.
Але, як виявилось, надати українській мові статусу державної, задекларувати це у відповідних документах — зовсім не означає, що проблема вирішена.
Приймати закони набагато легше, ніж виконувати, особливо, якщо взяти до уваги тотальну русифікацію українського народу в роки радянської влади.
Закон про державну мову в Україні не працює. На східних теренах розмовляють переважно російською мовою, українських шкіл там майже нема. Складається враження, що це зовсім інша держава. Та ще й при тому всьому, російські засоби інформації вчинили ґвалт: «В Україні переслідують росіян!».
Виявом цинізму, шовінізму й повного невігластва є й твердження деяких, так званих, російських науковців про те, що українська мова — це лише діалект російської. Але, попри весь абсурд цього «дослідження», ці псевдонауковці мають певні підстави для такого твердження. Мабуть ви запитаєте, чому? Та тому, що у російському парламенті депутати висловлюються лише державною — російською мовою, а українські парламентарі й навіть найвищі посадові особи не вважають (мабуть) українську мову державною, а відтак такою, що має право на самостійне функціонування у всіх сферах життя держави.
Для того, щоб мову і народ поважали інші, треба навчитися поважати і любити себе, і не ставитись до рідної мови, як до меншовартісної, другорядної. Велике занепокоєння викликає і те, що у книгарнях важко знайти хорошу книжку, надруковану українською мовою, бракує українських підручників, дуже мало перекладів на українську мову. Натомість, полиці завалені «хламом», видрукуваним російською мовою. Як правило, це так звані «бестселери», які пропагують насильство, жорстокість, порнографію.
Ситуація, що склалась на ринку літератури аж ніяк не сприяє духовному відродженню нашої нації, а навпаки. Особливо тривожить ситуація з книгодрукуванням для дітей. Невже у нашій державі не розуміють, яке покоління виховає література, на титульних сторінках якої зображені монстри, кров, розпуста тощо?
Отже, не в шовінізмі до росіян нас треба звинувачувати, а в неповазі до власної мови і до власної культури.
