Лідери російської і української компартій Геннадій
Зюганов і Петро Симоненко очолили координаційну раду з розробки плану заходів
щодо інтеграції колишніх республік СРСР. Таке рішення ухвалила «міжнародна
нарада народно-патріотичних сил країн СНД і Балтії», що пройшла в Москві,
повідомляє Інтерфакс.
На думку Г. Зюганова, сьогодні «існують усі передумови для створення
оновленого союзу на просторах колишнього СРСР». Разом з тим лідер КПРФ
вважає, що процеси інтеграції зможуть піти особливо інтенсивно лише після
того, як піде у відставку нинішнє керівництво Росії на чолі з президентом
Борисом Єльциним.
Петро Симоненко поділився з колегами своїми міркуваннями з приводу обрання
спікера в ВР України. Він вважає, що українське керівництво напередодні
президентських виборів збирається не допустити, аби спікером Верховної
Ради було обрано представника лівого крила. За словами П.Симоненка, під
час голосувань мали місце випадки підробки бюлетенів і підкупу депутатів.
Він повідомив, що за один голос, відданий на підтримку пропрезидентської
кандидатури спікера, депутатам пропонувалося 10 тис. доларів.
Невідомо, чи сказав лідер КПУ про те, що факти «хабарництва» розглядає
прокуратура, тож вони не можуть бути предметом для безапеляційних заяв.
Правда, оскільки такі заяви звучать, та ще й на міжнародному рівні, то
виникають підозри, що «проблема хабарів» — лише політична акція.
Що стосується «інтеграційних» планів «народно-патріотичних» сил, то
поки що можна будувати лише припущення (самі плани ще не дозріли). А втім,
знаючи методи і цілі комуністів, можна зазделегідь передбачити, про що
йдеться. СНГівські комуністи розуміють, що їхній «інтеграціонізм» стоїть
на грані порушення національних конституцій і тому можливі форми не йдуть
далі за обтічний «союз на принципово нових засадах». З іншого боку, про
якусь реальну інтеграцію по-комуністичному говорити можна лише тоді, коли
ліві будуть близькі до формування уряду. Ні в Росії, ні в Україні такої
перспективи не передбачається, крім того, вона зовсім не вписується в тактику
СНГівських компартій, що заробляють очки на опозиційності. Тому швидше
за все ми маємо справу із звичайною ситуацією, коли зовнішньополітичні
проблеми використовуються для внутрішніх цілей, зокрема, для підтвердження
репутації «інтеграторів» перед виборцями компартій.
