У Житомирі, де проживає більше 280 тисяч чоловік, тобто більше ніж майже у всіх містах області разом узятих, на наступних місцевих виборах партія влади може значно підсилити свою підтримку. Як повідомив «Дню» керівник групи політичного моніторингу та ситуативного прогнозування Андрій Лактіонов (Житомир), 10—18 серпня нинішнього року ними у місті було проведено соціологічне опитування — вибірка склала 800 чоловік (що, із його слів цілком достатньо для отримання необхідної інформації) при можливій похибці в межах 3%. За даними цього дослідження, на виборах за партійними списками найбільше голосів — 23,6% — може набрати Партія регіонів, «Наша Україна» може розраховувати на 11% голосів виборців, ВО «Батьківщина» — на 8%, «Сильна Україна» — на 6,8%, Компартія України — на 3,8%, «ВО «Свобода» — на 3,5%, «Фронт змін» — на 3,5%. Якщо порівняти цю інформацію з результатами виборів 2006 року, то впадає у вічі більш ніж двократне зростання (на даний час гіпотетичне) показника Партії регіонів і більш ніж десятикратне збільшення ймовірних симпатиків «Свободи». А щодо від’ємного балансу, то тут серед парламентських партій сумнівна першість за «Батьківщиною», яка у порівнянні із БЮТом зразка 2006 року може втратити дві третини голосів житомирян. За даними, наведеними А.Лактіоновим, «Наша Україна» має шанси на певне збереження позицій (у 2006 році показник блоку «НУ» складав 13,53%). Але, відверто кажучи, прогнозований результат «нашеукраїнців» представляється вельми сумнівним.
Щодо ймовірних кандидатів на посаду міського голови, то, згідно з даним опитуванням, хороші позиції має колишній народний депутат України Віктор Развадовський — йому були готові віддати свої симпатії 16,8% опитаних житомирян. З великим відставанням від нього йшли чинний мер міста Віра Шелудченко — 8,6% городян могли б її підтримати, киянин (про його нинішній статус наразі є різна інформація) Михайло Заславський — 7,5% симпатиків, екс-голова облради Ірина Синявська — 5,5% і заступник голови облдержадміністрації, висуванець «регіоналів» Володимир Дебой — з 4,3% ймовірних голосів виборців, і такий показник, на думку А.Лактіонова, не дає останньому надій на успіх.
КОМЕНТАР
Олександр МУЗИКА, Декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету ім. Івана Франка:
— Невдячна це справа, коментувати результати соцопитувань за місяць-півтора до виборів. Але все ж певні тенденції проглядаються.
Старша електоральна група має доволі добру пам’ять і не схильна міняти синицю в руках (чи інші, хоч дрібні, але цілком матеріальні речі) на журавлів в небі. Отже, проста і невибаглива стратегія першого у рейтингу кандидата на сьогодні цілком себе виправдовує.
Це ж можемо сказати і про виборчу кампанію нашого міського голови. Значна кількість житомирян повірила політтехнологам, які видають звичайну, повсякденну, банальну, потрібну, але зовсім не найважливішу частину роботи мера, за колосальні досягнення. Хоча, як для міста, що так і не змогло реанімувати виробництво, залучити інвестиції, створити вагомий бюджет розвитку, скоротити безробіття, це виглядає як своєрідна доблесть. Не так все просто і з немісцевими кандидатами. Завжди знайдуться люди для яких «немає пророків у своїй вітчизні».
Що стосується депутатських виборів. Якщо Партія регіонів у Житомирі й отримає першість, то навряд чи за рахунок зростання популярності. Підвищення цін, підняття пенсійного віку симпатій виборців не додає. Та й депутати-мажоритарники будуть, більшою мірою, спиратися на свій особистий авторитет і фінансовий ресурс, а не на авторитет партії.
Нагода використати протестні настрої може з’явитися в опозиційних партій. Але це лише за умови, якщо вони зуміють показати себе через центральні ЗМІ як така опозиція, що ще може повернутися.
Новим «сильним» політикам бракує справді нових людей. Але ця лінія цікава й перспективна, насамперед, не технологічними ходами, а тим, що потреба в нових людях в політиці визріває у суспільстві. Справді нові, поки що невідомі широкому загалу політичні сили можуть використати цю тенденцію і посісти чільне місце в політиці як партії, що орієнтуються на європейські цінності й європейські традиції. А загалом, ці вибори до органів місцевого самоврядування демонструють ще недостатній, але вже зростаючий рівень громадської свідомості нашого суспільства. Люди все ще не вірять, що самі можуть впливати на вирішення проблем свого міста, але вже й не плекають безоглядних патерналістських ілюзій щодо якогось «батька», який прийде й усе повирішує і кожному кашки дасть за його заслугами.
Люди вже надіються. Кожен на себе і на свої сили. Вони ще не відчули сили громади, але поволі підходять до цього. І на місцевих виборах, поряд з політичними маргіналами з’являються ті, хто вже досяг висот у своїй професійній діяльності, і для яких головною є не ідея «походу у владу», а ідея служіння.
Думається, саме через українські громади пролягає той шлях, на який вказав наш земляк В’ячеслав Липинський: «Від української держави — до української нації».
