Час романтиків закінчився на трасі поблизу Юрмали у 91- му. Цой був останнім героєм у перебудовному вариві, що декларує «рицарське» кредо: «Нам за чесність можуть пробачити практично все, і, скажімо, недостатньо професійну гру, і навіть недостатньо професійні вірші. Цьому є маса прикладів. Але коли зникає чесність — уже нічого не прощають».
Сьогодні його пафос здається смішним і безглуздим — у нас інші акценти. Музиканти не живуть у кочегарках і не метуть двори — фу. Лабають під фанеру — а що, ми дурні? Професіоналізм? Та я ж народний… І кому сьогодні потрібен цей Цой з його білими ночами, жаданням дощу і водою з калюж?
Цоєм після смерті, грубо кажучи, всі користувалися. Цинічна Мар’яна заробила на імені купу грошей («він був ніхто, ставав переді мною на задні лапи, але я побачила у ньому талант»). Айзеншпісу чимало перепало (до речі, безглуздо-попсові нотки в останніх піснях групи — його шоу-бізнесових рук справа). Дублі «Кіно» не зовсім вдалися, але й вони принесли дивіденди. Сьогоднішня молодь про музиканта знає з чуток від чичеринсько-земфірівського племені, яке на десятину загибелі влаштувало «панахиду», над цоївськими піснями юродствуючи. Кохання змінило колір. Дощі закінчилися. Калюжі висохли. Арбатська стіна та вінілові пластинки — це те справжнє, що залишилося. І ще син Сашко, дуже схожий, такий же високий і музично обдарований.
А між всією цією суєтою (чи над нею?) блукає дух мандрівного рицаря у чорному. Не слабкого, як Дон Кіхот, а сильного у мудрості своїй. У східних народів є поняття «до»: шлях, дорога без кінця. Філософія Цоя — це також дорога без кінця. Цією дорогою він ішов, не зраджуючи собі. Займався кунгфу і обожнював Брюса Лі. Любив троянди і слухати U2. Фільмом №1 вважав «Політ над гніздом зозулі» і віддавав перевагу східній кухні. Не розумів, що таке готельні бешкети і за півроку зумів вивчити англійську. Виключений через нехлюйство з художнього училища, писав чудові картини і різав нецке. Був не артистично зібраним, пунктуальним і щедрим. Режисер Олексій Учитель, який створив фільм «Рок», якось сказав, що Цой був набагато вище за всіх iз філософії розуміння світу — справжній шаман. Його шаманство, мабуть, і грунтувалося на чесних взаєминах iз життям.
«Я не хочу братися когось судити. Якщо людина робить так, як я б не робив, все одно я не можу сказати, що вона не права, що вона зрадник… Кожен сам творить свою біографію», — вважав Цой. Його біографія не насичена подіями. Вона сама — одна велика подія, явище, яке було і пішло в «ЖЗЛ». Як усі, вона певний час буде там пилитися. Потім забудеться. Нові ідоли займуть її місце. І Цой це зрозумів. А ви говорите — романтик.
