Зараз тільки в Києві нараховується майже 52 тисячі тварин, із них 9 тисяч належать до категорії потенційно небезпечних. Це домашні улюбленці бійцівських порід, які за своєю природою відзначаються підвищеною агресивністю. Але якщо у дворі власного будинку на дитину накидається бійцівський собака, притягнути до відповідальності господаря тварини батьки не можуть. Проблеми нормативно-правового регулювання у сфері поводження з домашніми тваринами вчора обговорювали на I Міжнародній конференції, організованій Центром ідентифікації тварин.
Аж ніяк не поодинокими в столиці стали випадки, коли на очах у власних господарів один собака з’їдає іншого. При цьому зон вигулу та спеціальних майданчиків для дресирування тварин у місті досі немає. Причина банальна — брак коштів. А тому своїх пітбультер’єрів і ротвейлерів, доволі часто без намордника, господарі, як і раніше, вигулюють на дитячих ігрових майданчиках. Адміністративним кодексом за порушення в поводженні з домашніми тваринами передбачений лише штраф у розмірі від 17 до 50 грн. І навіть якщо собака на шматки порве дитині обличчя, до суду справа, швидше за все, не дійде — відповідальність за завдання вихованцем укусів і каліцтв Кримінальним кодексом України не передбачена.
За словами директора Центру ідентифікації тварин Світлани Берзіної, порушення правил утримання домашніх тварин — проблема комплексна, і вирішити її самостійно жодна окремо взята організація не зможе. Насамперед тому, що в Україні досі немає відповідної нормативної бази та дієвих механізмів контролю. Один лише Закон «Про захист тварин», як вважає Світлана Берзіна, забезпечити нормальне співіснування людей і тварин у населених пунктах країни не зможе.
Метою проведення заходу було підписання резолюції про правила утримання домашніх тварин. Утім, особливої надії на те, що ця резолюція послугує зрушенням на шляху до вирішення проблеми, немає. Позитивне в цьому випадку лише те, що нарешті і столична влада, а не лише громадські організації, зацікавилася такою актуальною для міста темою. Собак у місті дедалі більше, і разом із їх кількістю збільшується кількість проблем — і вигулу, і безпеки навколишніх, і безпеки самих тварин. Рано чи пізно назрілу проблему однаково доведеться вирішити. На цьому етапі вона застопорилася не лише на нормативно-правовому рівні, а й «на місцях»: райадміністрації ніяк не створять таких необхідних місту зон для вигулу собак, попри те, що звіти про проведену роботу пишуть регулярно. Ніяк не можуть вирішити питання: хто ж візьме до себе на баланс ці зони вигулу? Ще одна «нерозв’язна» проблема — видача спеціальних мішечків, у які господарі собак повинні прибирати відходи життєдіяльності своїх вихованців. Здавалося б, ідея хороша, але ніяк влада не може вирішити, куди ж кидати ці пакети: в звичайні контейнери для сміття чи спеціальні, але ще не встановлені контейнери для органічних відходів? Як кажуть, немає слів...
А тим часом тварин вигулюють у недозволених місцях, без намордників і повідків. Коли ж жива іграшка набридає — викидають на вулицю, поповнюючи і без того чисельну армію бездомних собак і котів... Але це вже зовсім інша проблема — безвідповідальності наших громадян за тих, кого приручили.
