У його смерті й досі більше запитань, ніж відповідей. Єдине, у чому й досі переконані всі, хто пам’ятає ті трагічні події 1979-го, що це не було самогубство. Володя зник 24 квітня, а знайшли його понівечене тіло 18 травня у військовій зоні Брюховицького лісу, неподалік від Львова. Поховали митця 22 травня на Личаківському цвинтарі. Похорон композитора у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади. Тривалий час на творчість Івасюка фактично було накладено заборону...
1989-го починається відновлення інтересу до спадщини маестро — легендарна івасюківська пісня «Червона рута» дала назву однойменному фестивалю, 1999 р. у Чернівцях відкрився Меморіальний музей композитора, а 2009 р. йому посмертно було присвоєно звання Героя України.
Софія Ротару належить до плеяди тих митців, яким «крилами» для творчого злету стали пісні Івасюка. Його «Червона рута» стала її творчою візитівкою. Володимиру подобалася майстерність Софії. Про це писав у своїй повісті «Монолог перед обличчям сина» батько композитора, письменник Михайло Івасюк: «Володя був захоплений абсолютною музикальністю Софії Ротару. В її устах твори Володі, сповнені людяності, задушевності, драматизму, стають дивом, яке ми називаємо гарним словом — мистецтво». Виступаючи перед багатотисячною аудиторією земляків, Михайло Григорович якось сказав: «Ми повинні низько вклонитися молдавській дівчинці Соні, яка рознесла по усьому світу пісні мого сина».
Сам Володимир Івасюк про Ротару говорив: «Коли напишу пісню, то Софія завжди виконає її так, як я задумав, як треба її виконувати». І це не випадково, адже манера виконання Софії була дуже близькою до манери виконання самого Володимира.
Їхні зірки спалахнули на українському естрадному небосхилі одночасно і стали без перебільшення пісенними символами не тільки Буковини, а й всієї України. Можливо тому й сьогодні живуть легенди про закоханість у співачку Ротару лицаря сучасної української пісні Івасюка.
Про те, що насправді поєднувало їх в юності та ким для неї був Володимир Івасюк, Софія РОТАРУ говорить тепло і щиро:
— У нас були чудові дружні та творчі стосунки. То був взагалі незабутній час. Усі наші буковинські артисти товаришували — Володимир Івасюк, я, мій чоловік Анатолій Євдокименко, Левко та Алла Дутківські, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, ансамблі «Смерічка» і «Червона рута». Досі пам’ятаю нашу першу зустріч з Володею 1971 року на зйомках фільму «Червона рута». Ми були молоді, щасливі, сповнені надій... Там, у Карпатах, з першої зустрічі відчула до Володі величезну симпатію.
У невимушених розмовах, які часто точилися між нами, Володя з гордістю розповідав, що він виріс у тому самому саду, де минуло дитинство і юність композитора, поета, прозаїка і драматурга Сидора Воробкевича. А вийшов він із благословенного куточка співучої буковинської землі — Кіцманьщини, щоб стати весняним парусом української пісні.
У Володі було світле й добре обличчя. Але, незважаючи на ніжну й тендітну зовнішність, у нього був дуже твердий характер. Він мав чітку мету в житті, завжди точно чув, як мають звучати його пісні. У музиці був і залишається для мене найбільшим учителем. Я пронесла пісні Івасюка крізь усе своє творче життя і не можу розлучитися з ними й сьогодні! Без них не відбувався жоден мій концерт. І скільки Бог дасть мені здоров’я і сили співати, вони будуть в моєму репертуарі. З роками я переконалася, його твори — вічні, тому що вони справжні й написані від щирого і багатого на любов серця. Хочу, щоб їх знала і любило молодь. Тому зважилася заспівати його пісні по-новому і вони увійшли до мого альбому «Єдиному...», який присвятила своєму чоловікові — Анатолію Євдокименку. Також у новому форматі разом із гуртом «Танок на майдані Конго» заспівала й «Червону руту»...
— 1977 року вийшла платівка «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка», за яку ви отримали премію ЦК ВЛКСМ, а як вам працювалося над його піснями?
— Усі пісні, які він написав, одразу ж ставали моїми. Мені нічого не треба було в них вишукувати. Мелодія, з першого акорду просто й ніжно торкалася струн моєї душі й вони звучали. Своїми самобутніми творами Івасюк визначив і мій творчий образ. Такою, яку мене люблять сьогодні тисячі шанувальників, я є завдяки його самобутнім пісням. Не знаю, якби склалася моя творча доля, якби ми розминулися з ним. Саме з його «Водограєм» я здобула міжнародне визнання і посіла перше місце на фестивалі «Бурштиновий соловей» в Сопоті (Польща). Мені прикро, але розумію, що такі пісні, які писав Володимир Івасюк, не народжуються щодня. Можливо, це і є однією з основних причин, що у моєму репертуарі обмежена кількість пісень українських авторів. Мені здається, помиляються деякі наші автори, вважаючи, що пісня стає популярною лише тоді, коли її виконує відомий співак. Досить згадати яскравий приклад — пісні Володимира Івасюка. Їх співали всі, і завдяки цим пісням здобули популярність Зінкевич, Яремчук і я, а також ансамблі «Смерічка», «Червона рута», до речі, назву моєму колективу також свого часу дала його пісня.
— На ваш погляд, у чому секрет успіху пісень Івасюка?
— Володя йшов до людей з відкритою душею та щирими почуттями. Тому його відразу помітили й запам’ятали. Так буває тільки тоді, коли з’являється по-справжньому обдарована людина. Івасюк один із перших в українській естраді органічно поєднав народний мелос із сучасною інтерпретацією і створив яскраву, незвичайну, неповторну музику. Тому його пісні одразу ж стали популярними, їх полюбили, їх відчули, їх співали в усіх куточках нашої країни й за її межами. Вони і сьогодні легко торують шлях до сердець слухачів. У його творах відсутній солоденький сентименталізм, кожну ноту і кожен такт Володя збагачував щирістю свого серця. Він працював до самозабуття і любив повторювати афоризм: «Крило стає крилом тільки під час лету»! Володі давно немає, але його пісні живуть серед нас. Я дуже вдячна долі за те, що мені пощастило почати своє життя в мистецтві разом із таким яскравим, великим, самобутнім талантом, як Володимир Івасюк.
ДОВІДКА «Дня»
«День» вже писав, що музично-мистецький «ПРОЕКТ ІВАСЮК» відбувався з нагоди 64-ї річниці від дня народженням відомого композитора у березні й тоді зібрав чотири аншлагові концерти у Львівській опері. А також понад 7 тис. львів’ян та гостей міста прийшли на цей концерт в стилі open-air в рамках святкування Дня міста Львова. Київ стане першим містом, який очолить список гастрольного турне Україною. «Концерт для своїх» пройде 24 травня на сцені Палацу «Україна». Пісні Володимира Івасюка прозвучать у новій інтерпретації, в супроводі естрадно-симфонічного оркестру, капели «Трембіта», а також відомих естрадних виконавців: гуртів «Піккардійська терція» і «Плач Єремії», співаків Тараса Чубая, Оксани Мухи і Павла Табакова. Під час концерту глядачам на великому екрані покажуть рідкісні відео та неоприлюднені ніде раніше кадри з домашнього архіву родини Івасюка.
