Звільнені моряки із судна «Фаїна» повернулися додому і знаходяться в колі рідних. Більшість екіпажу — одесити. Розповідати про те, що було на судні в період полону, кореспонденту «Дня» погодився один із них — другий помічник капітана Олександр ПРИСУХА. У 44-річного моряка професійний стаж більше 25 років. Чотиримісячний період перебування на «Фаїні», розповідає Олександр, приніс небувалий досвід.
— Які після захоплення були у команди взаємовідносини з піратами?
— Спочатку все було дуже складно. Керівництво — я, старпом і капітан жили на капітанському містку. Інші 17 членів команди знаходилися в одній каюті. Контактувати з ними ми могли вкрай рідко. Перший місяць пірати ставилися до нас агресивно. Вони сподівалися на швидкий викуп і в ситуації затягнення з цим процесом помітно нервували. Ці люди звикли до динаміки, до війни. А тут — очікування та бездіяльність. Тому агресія постійно відчувалася. Ми з ними спілкувалися щодня. Спочатку психологічний тиск на нас — на трьох осіб із керівництва команди — було неймовірним. Нам погрожували. Згодом ми один до одного звикли, почали спілкуватися, що називається на абстрактні теми. З піратів англійську знали дві людини. Один із них — Мохаммад, був старшим групи. З ним ми в основному й розмовляли. Пірати багато розповідали про свою країну. Там були люди різного віку: і молоді, й старі. Вони там усі були поранені-переранені. Говорили, що 20 років у них іде війна. Дуже багато сімей втратили своїх членів у міжусобицях.
— А як екіпаж переживав розлуку з домом? Чи була інформація про сім’ї?
— За час перебування на судні бувало різне. Були й конфлікти між членами команди. Але в цілому ситуація згуртувала нас. У нас було досить обмежене спілкування. Особисто я жодного разу нічого не чув про дім, і не розмовляв із рідними. Нервував із цього приводу. Після місяця очікування пірати також почали нервувати. Коли зрозуміли, що нічого не робиться для викупу, сказали — робіть, що хочете, головне, що ми повинні отримати гроші. Ми через бортовий зв’язок передавали інформацію про нас і на «Таймс», і на інші видання. Пірати цю інформацію перевіряли.
— На судні у вас було багато вільного часу. Чим вдавалося себе зайняти, щоб відволіктися від нервозності?
— Протягом першого місяцю нам мало що давали робити. Коли було можливо, спілкувалися один із одним. Звичайно ж, спілкувалися з піратами. Усі багато читали. Я перечитав, напевно, все, що було на судні з літератури. Навіть те, що читати в принципі неможливо. Наприклад, Донцову та Мариніну. Я такої літератури не розумію в принципі. Але в такій ситуації довелося. Прочитав і цікаві речі: біографії Берії та Сталіна. Нам давали слухати сомалійське радіо. Перебувати без руху було дуже складно. За півтора місяця дозволили займатися спортом. Штанга, гантелі. На прохання адміністрації, членам екіпажу стали дозволяти прогулюватися палубою. Пірати робили це неохоче. Тому що для цього потрібно було виводити охорону, стежити. Хлопці підтягувалися, віджималися від підлоги.
— У кожній ситуації буває найкращий і найгірший момент. Полон, напевно, також не виключення?
— Багатьох дуже вразила смерть капітана. Зокрема, піратів. Він за кілька днів до захоплення скаржився на болі в серці. І думав у Кенії лягти на обстеження. Не встиг. Мене дуже вразило, як деякі журналісти писали про те, чого не знали. Наприклад, писали, що на судні була стрілянина, ледве не повстання. Я розумів, що цю інформацію відстежує моя сім’я — син, дружина. І мені ставало зовсім сумно, м’яко кажучи. Навіщо це було робити?.. А найщасливішим моментом для мене було, коли я побачив, як гроші скинули з літака на парашутах у двох контейнерах у воду. Я зрозумів, що все — незабаром свобода. Так і сталося. Потім Кенія, літак, Київ, сім’я, Одеса.
— Зв’язок із товаришами підтримуєте?
— Так, звичайно. Наприкінці лютого нас збирає керівництво Томекса, ми обговорюватимемо тему компенсації. Так що зустрітися час буде. І я цього прагну. А особливо хочу зустрітися з Віктором Анатолійовичем Нікольським, який після смерті капітана став виконувати його обов’язки. Зараз він у Пітері. Багато в чому завдяки цій людині наш полон пройшов відносно безболісно. Йому довелося взяти на себе весь вантаж відповідальності і залагоджувати гострі кути між нами та піратами. Ми обов’язково зустрінемося з ним і разом із нашими хлопцями. Найкраще тут, в Одесі. Тут вся команда, в основному, і знаходиться.
— У наступний рейс не збираєтеся?
— Спочатку відпочити потрібно. А потім, звичайно.
