Надання пільг і субсидій, людям, що їх потребують — тема далеко не нова, і на сторінках ЗМІ виникає не вперше. Так само, як і один iз її найболючіших аспектів: а чи всім отримувачам пільги призначено законно? Служби соціального захисту підходять до цієї проблеми суто формально: необхідні документи в порядку — то й отримуєш права на пільги. Але це лише один бік медалі, зворотній же полягає в тому, що офіційно не обіймаючи жодного робочого місця, частина таких людей (хоч і незначна порівняно з основною масою) працює реалізаторами на ринках і щодень має «свіжу копійку».
Не будемо нині говорити про розмір тієї «свіжої копійки», яка, щиро кажучи, часто-густо не дає нині можливості забезпечити гідний рівень життя, але ж існують інші верстви широкого загалу, якому взагалі непереливки. Йдеться насамперед про одиноких пенсіонерів, з чиїх пенсій оплатити житло, комунальні послуги та забезпечити себе харчуванням практично неможливо. І якщо гроші, що виділяються на допомогу саме таким верствам, ідуть водою в пісок, доцільно було б неподобству поставити греблю.
Роль такої греблі, як стверджують нині провідні представники міської влади Рівного, нині покладено на «бойову вісімку» соціальних інспекторів, до кола посадових обов’язків яких входить саме контроль за тим, щоб «допоміжні» кошти отримували саме ті, хто їх потребує. Адже, скажімо, з тих, що звертаються по соціальну допомогу, реально потребують її близько 80 відсотків (саме такі дані дає минулорічна статистика). А минулого року у наданні пільг відмовлено було усього п’яти відсоткам заявників.
Але отут і стало очевидним, що совість далеко не такий вже найкращий контролер, як про неї говорять. Зокрема, відомий випадок, коли батьки у родині, що мешкає у чотирикімнатній квартирі, усе своє майно — телевізор, магнітофон, іншу апаратуру тощо — знесли до кімнати одного з повнолітніх синів і навіть переписали на нього мікроавтобус, а самі «опинилися у злиднях» і «потребують» соціальної допомоги. Отож саме соціальному інспектору й довелося визначати, хто насправді користувався означеним майном.
В цілому картина із наданням соціальних допомог вимальовується така. Протягом минулого 2004 року до спеціалістів відділу соціальних компенсацій та гарантій малозабезпеченим громадянам Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому надійшло 7563 заяви від мешканців міста на призначення державних доплат. Загалом вони обійшлися міському бюджету без малого 6 мільйонів гривень. І потрібно підкреслити, що ці гроші не було витрачено марно. Адже, зокрема, понад 200 тисяч з них було спрямовано на соціальну допомогу інвалідам дитинства та дітям-інвалідам.
Принагідно варто згадати, що в нашому суспільстві ставлення до таких дітей далеке від ідеалів гуманності. Часто-густо батьки здорових дітей навіть не дозволяють гратися їм «не з такими» малюками, мимоволі підкреслюючи їхню своєрідну соціальну ізоляцію. Тим більше, що ці малюки ледь не від самого народження почуваються обділеними не лише у фізичному, а й у моральному плані. Адже хвороба дитини часто призводить до розпаду сім’ї, у якій батьки починають винуватити одне одного у дитячій неповносправності. Для прикладу: у Рівному з 603 неповносправних дітей (тільки тих, що мають вади опорно-рухового апарату) 78 відсотків виховуються в неповних сім’ях. Звідси й проблемне фінансове становище в родинах, їхня потреба у грошових «вливаннях» від держави. Загалом же у міському територіальному центрі медико-санітарного обслуговування та реабілітації інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату перебувають 2711 осіб, 281 з яких повністю прикутий до ліжка інвалід та 121 особа, що пересувається в інвалідних візках.
І це, певне, єдиний випадок, коли необхідність соціальних пільг доведено хворобою наочно. Зате в іншому порушень вистачає.
У звітних цифрах міського відділу субсидій за минулий рік названо кількість звернень рівнян по допомогу — 22518, і загальна сума коштів, наданих мешканцям обласного центру, — 7147,6 тисяч гривень. Але паралельно йдеться про 56,4 тисячі гривень, які рівняни змушені були повернути до бюджету, оскільки нараховані їм ці кошти були тільки через те, що вони подали у відділ субсидій недостовірну інформацію. Ще 22 тисячі гривень повинні бути повернуті через ті ж обставини. Принаймні, декому це доведеться зробити, виконуючи вимоги процесуальних рішень: до міського суду було подано 34 позовні заяви на тих, хто вирішив обдурити державу.
Та навіть повернення коштів до бюджету Рівного не зніме морального аспекту проблеми. Якщо називати речі своїми іменами, недобросовісне подання даних не що інше, як крадіжка грошей у тих, хто їх особливо потребує. Ось тут і має вийти на перший план діяльність соціальних інспекторів, які повинні утворити заслін для тих, хто воліє покращити власне матеріальне становище державним коштом. Хоча й говорити про те, що така робота не ведеться, теж не випадає. Бо протягом року відділ субсидій перед тим, як робити призначення додаткових соціальних виплат чи відмовити громадянам у цьому, здійснив перевірку 20578 особових справ отримувачів субсидій.
Але подейкують, що нині соціальне інспекторство має два протилежнi полюси. По-перше, це певний ризик. Бо вже траплялися випадки, коли інспектора-жінку нетвереза претендентка на пільги не випускала з квартири, вимагаючи позитивного висновку на свою заяву, а іншого, чоловіка — взагалі побили. По-друге, можна припустити, що не обійдеться без хабарів: платня соціального інспектора не дотягує навіть до 300 гривень, а отже, не виключена перспектива, що в особливо привабливих випадках хтось заплющуватиме очі на реальний рівень життя заявників. Виходить, сподіватися сьогодні, що робота соціальних інспекторів стане панацеєю від порушень у наданні соціальних пільг, напевно, все-таки зарано, а сфера соціального захисту в цілому потребує якнайшвидшого реформування і запровадження прозорих механізмів його здійснення.
