Недалеко від помпезних будівель Європейської площі, в старовинному будинку, який завершує Десятинний провулок, вже другий десяток років як розташувалася невелика галерея «Тадзіо». Вона не закрита для світу, влітку навіть дивиться на нього широко відчиненими вікнами, приваблюючи випадкових перехожих чарівністю мерехтливих у тіні приміщення фарб. І навіть коли не проходить чергова виставка, тут завжди по-домашньому тепло та є на що подивитись. У господині — Олени Ягодовської — є характерна особливість — вона щиро захоплюється тими художниками, які виставляються в її галереї, й для кожного з них вона знайде теплі слова для представлення та натхнення для дуже точного розміщення їхніх картин.
Картини Ахри Аджинджала вперше були розміщені в «Тадзіо» рік тому. Це, безумовно, було відкриттям. Інтелігентний, який не тільки добре володіє, а й знає живопис, — свого часу Ахра, паралельно із заняттями творчістю, закінчив мистецтвознавчий факультет МДУ, — художник запропонував глядачам дивні поєднання насичених емоцій барвистого півдня та яскраво індивідуальний підхід до найчистіших напівтонів улюблених ним імпресіоністів. При цьому жоден найбільш прискіпливий та знаючий мистецтвознавець не зможе, як на мене, звинуватити художника в прямому цитуванні.
Торішня виставка була дуже цікавою і трохи тривожною. Дзвенячій тривозі в живопису важко було протистояти — адже вона потрапляла в камертон із тривогою нашої власної душі. Нова виставка вразила своїм неймовірним позитивом, здавалося б, абсолютно недоречним у наш непростий час.
Художник у жодному випадку не відступає у своїх нових роботах від образної та жанрової системи, що склалася, але всіма доступними йому засобами вселяє віру в панування буття.
На відкритті виставки, назвавши себе «споглядачем», Ахра Аджинджал додав:
— Я втомився від надінформативного мистецтва. Не хочу нав’язувати себе глядачу, а лише доторкнутися до нього. Торкнутися м’яко та легко, тим самим звернутися до його серця.
