Таки Європа в наших справах нічого не тямить. Ну ото собі ухвалила Організація з безпеки і співробітництва в Європі резолюцію «Воз’єднання розділеної Європи», в якій зрівняла нацизм і сталінізм. Ну і хай собі тішиться. Нам від цього не холодно й не жарко. Вона собі новий день пропонує відзначати — пам’яті жертв сталінізму й нацизму, який припадатиме на 23 серпня, тобто коли Молотов і Ріббентроп підписали знаменитий Пакт. Та хай собі торочить про ті жертви. А нам на чорта про них згадувати? Тим більше, що й братня Росія незадоволена тою резолюцією — обурюється спадкоємиця СРСР, що на квітуче радянське життя зводяться такі ганебні наклепи. А ми до Кремля прислухатися маємо — все ж таки старший брат, суворий, але справедливий.
Нам нові дні від Європи не треба. У нас свої дні є — чудові й перевірені часом. У тому ж таки місяці серпні. Ось наступного року 30-31 серпня виповниться сімдесят п’ять років від початку стахановського руху. Це знамените свято праці, яке й почалося саме тоді, коли Радянським Союзом керував Сталін. І про які ж репресії та гнила Європа патякає? Не хоче вона знати, що Олексій Стаханов без усяких репресій видав на гора не дві, не три, а чотирнадцять з половиною норм видобутку вугілля! І весь народ, і вся партія, і особисто товариш Сталін на заздрість тій клятій Європі підтримали цей звитяжний почин. Свідомі радянські громадяни кинулися виконувати й перевиконувати. Про це всі, всі газети тоді писали. І жодного слова про репресії. Нам ось з чого приклад треба брати.
Отож, Європа хай собі пам’ять висмоктаних з пальця жертв відзначає, а ми їм Стаханова протиставимо. Верховна Рада уже ухвалила рішення про відзначення 75-ї річниці стахановського руху. І Луганська обласна державна адміністрація клопотатиметься перед Кабінетом Міністрів про виділення на святкування цієї річниці 44,6 мільйона гривень. І чого так скромно? Навіть не знаю! Могли б рази в три більше запросити. Це ж не Голодомор нікчемний якийсь.
Правда, недоброзичливці кажуть, що то був не подвиг, а справжня фальсифікація. Бо ж за героїчним Олексієм Стахановим ціла бригада кріпильників ішла й виконувала за нього роботу. Плещуть язиками, що Стаханов цим обманом мучився все життя, запив дуже сильно та й закінчив своє життя у божевільні міста Торез. Треба визнати, що наклепники завжди були. І вороги народу були. Як бачимо, вони й сьогодні продовжують свою чорну справу — вигадують голодомори, жертв комунізму, невинно вбитих. Аж гидко слухати!
Ото взяти їх усіх гамузом, а заодно й нікчемних європейців, та й до стінки поставити. Тоді б вони миттю про репресії забули б і стахановський рух прославляти почали. Але ж нема на них товариша Сталіна. Та хай собі плещуть язиками. Ми все одно будемо з оптимізмом дивитися в наше минуле: ніяких репресій — тільки трудові подвиги.
