Учора було усунуто один із «каменів спотикання» між Києвом та Мінськом — демаркацію державних кордонів, — що стримувало розвиток двосторонніх відносин. Хоча Договір про державний кордон між Україною й Білоруссю було підписано ще 1997 року, а згодом його ратифікували парламенти обох країн, Мінськ ніяк не погоджувався обмінятися Ратифікаційними грамотами, вимагаючи повернення старого радянського боргу — $134 млн. Зрештою, як повідомляють джерела, було знайдено компроміс, який полягав у тому, що Україна постачатиме білорусам електроенергію за дешевшим тарифом, і сторони активізують співпрацю у сфері ВТС та інших галузях.
Під час учорашнього візиту до Києва президента Білорусі Олександра Лукашенка було підписано Протокол про обмін Ратифікаційними грамотами Договору між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997 року.
«Сьогодні нами нарешті поставлено крапку в питанні договірно-правового оформлення українсько-білоруського кордону», — прокоментував цю подію Президент України Віктор Янукович на спільній прес-конференції. Це, за його словами, дає «старт демаркації нашого спільного кордону». Визначення кордонів дуже важливе для країни, яка хоче вступити до Європейського Союзу.
Окрім того, український Президент, говорячи про розвиток двосторонніх відносин, сказав, що вони «використовуються не повною мірою» і, «маючи такі добрі відносини, звичайно, ми повинні мати і перспективу вирішення цих питань». У свою чергу Олександр Лукашенко зазначив, що Україна та Білорусь уже мають певні досягнення у двосторонньому співробітництві. Зокрема, це стосується рівня товарообігу, створення спільних підприємств, які працюють в обох країнах.
«День» попросив прокоментувати значення візиту президента Білорусі до Києва, а також обміну Ратифікаційними грамотами екс-міністра закордонних справ України Володимира ОГРИЗКА:
— Кожна країна зацікавлена в тому, щоб мати зі своїми сусідами якнайкращі відносини. Тому будь-які контакти, особливо на найвищому рівні, є позитивними. У нас є низка питань, які потребують вирішення: економічні, політико-правові. Безумовно, черговий контакт на вищому рівні є корисним. Але хотілося б подивитися на цю подію з точки зору нашої європейської інтеграції й нашого європейського майбутнього. Я дуже сподіваюся, що цього року ми підпишемо Угоду про асоціацію й почнемо складний і довгий, доволі болісний шлях до нормальних європейських цінностей. У цьому плані приклад України може бути надзвичайно важливим і для білоруського суспільства, і (якщо брати ширше) для російського. Чим швидшим буде обмін інформацією між Україною, Білоруссю та Росією й більше можливостей для цього, тим швидше ми станемо позитивним прикладом для цих країн у плані перебудови суспільного життя. А це дуже важливо.
Я переконаний, що в майбутньому Білорусь приєднається до європейської спільноти і стане, як і Україна, повноправним членом цього співтовариства. Будь-які можливості для «взаємопроникнення» і взаємовпливу є дуже корисними.
Кожна нормальна і незалежна країна хоче мати чітко і ясно зафіксовані кордони. Йдеться про те, що у такий спосіб вона остаточно і безповоротно досягає міжнародно-правового визнання, коли в неї делімітовані й демарковані — встановлені кордони. Я би тут не говорив, що хтось виграв, а хтось програв. Тут ідеться про взаємну вигоду для обох сторін. Це означає, що нарешті після довгих років невизначеності Київ та Мінськ врегулювали цю дуже важливу проблему.
