6 лютого франківці запрошують глядачів на прем’єру. На камерній сцені Богомазов поставив «Morituri te salutant» («У нас все святе»). Режисер, який має репутацію експериментатора і руйнівника стереотипів, вже не вперше ставить твори корифеїв української літератури — І. Карпенко-Карий, І.Франко, П.Саксаганський, і тексти В. Стефаника у тому числі. Примітно, Стефаник наразі єдиний автор у творчому життєписі Богомазова, до якого режисер звертається вдруге.
Саме українською класикою (вистава «Чарівниця» за «Безталанною» Карпенка-Карого) два десятиріччя тому Дмитро Богомазов, тоді ще студент театрального інституту, учень Едуарда Митницького, дебютував на сцені Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Традиційна п’єса у трактовці режисера вражала свіжістю і актуальністю звучання, його підхід руйнував сталі канони в сприйманні української драматургії, виводячи на перший план універсальні сенси. Тоді вистава принесла початкуючому режисерові премію «Київська пектораль» у номінації «Дебют», а сьогодні його «Чарівниця» входить до навчальної програми та монографії з історії українського театру ХХ сторіччя.
За дев’ять років Дмитро Богомазов знову повернувся до української класики. В Одеському українському театрі ім. В.Василька поставив «Украдене щастя» І.Франка і «Що їм Гекуба?» — за текстами «Шантрапи» П.Саксаганського і шекспірівського «Гамлета», а на своїй «Вільній сцені» — «Morituri te salutant» за новелами В.Стефаника. У виставі «Щастя поряд» (а саме за такою назвою вийшла в Одеському театрі п’єса Франка) Богомазов і художник Друганов відмовилися від традиційно-етнографічного обрамлення класичного сюжету і наблизили місце і час дії до знайомих нам реалій, внісши до нього прикмети життя і побуту сучасних околиць. У вирішенні Богомазова разом із універсальною екзистенційністю п’єси, її соціальний посил (що так набив усім оскомину ще зі шкільної лави) прочитувався гостро і сучасно, викликаючи живі асоціації. Богомазов поставив виставу про те, що щастя, яке вабить своєю невидимою присутністю, вкрадене не лише в героїв Франка, які не поділили кохання, але й у цілого народу. Вистава полярно поділила думки. Було схвалення, підтримка і висунення на Шевченківську премію, проте на адресу «молодих екстремальних» прозвучало і роздратоване звинувачення у «відриві від корінних традицій українського мистецтва, культури і ментальності». Але час розсудив усіх — уже понад десять років вистава живе на українській сцені російськомовної Одеси.
І вже якщо вести мову про уроки класики і руйнування стереотипів, то, мабуть, виставу «Morituri te salutant» за В.Стефаником 2003 року на «Вільній сцені» можна вважати показовим прикладом екстремально-радикального сценічного експерименту у виконанні Дмитра Богомазова і Олександра Друганова.
В основі вистави Театру ім. І. Франка — дев’ять новел: «У корчмі», «Одна однісінька», «Вечірня година», «Святий вечір», «Травень», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято». Різні події і характери об’єднує головне — людська гідність (які б випробування доля не посилала, до якого б межі в своїй моральній і фізичній біді не доходила людина, але вона має вистояти, і навіть на порозі вічності кинути виклик життю)...
Для режисера-постановника і автора інсценування Дмитра Богомазова головним стало знайти внутрішню композицію вистави і передати всю поліфонію тем і образів, піднятих у новелах класика. Так з’явилася музична форма вистави, яка стала камертоном сприймання подій, надала багатоплановості і метафоричної образності.
Сценографію створив Олександр Друганов, музичне оформлення — Сусанна Карпенко, хореографію — Ольга Семешкіна. У виставі зайняті актори: Василь Баша, Іван Залуський, Олександр Печериця, Ренат Сеттаров Ксенія Баша-Довженко, Тетяна Міхіна, Ксенія Вертинська, Олександр Форманчук.
