Приємно, коли почавши розмову про добру справу, отримуєш результативний відгук. Нещодавно у редакції «Дня» побувала директор Державного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» пані Людмила Шевченко. Ми говорили про найрізноманітніші речі, зокрема — від цього не втечеш — про нелегкий фінансовий стан національної святині, яким, здавалося б, повинна опікуватися держава... Від державних достойників, як ви розумієте, ніякої реакції не отримали. Поки що? Натомість отримали лист із Кривого Рогу, в якому повідомляється, що силами студентів зібрано 700 гривень. Ми вкотре переконуємося, що суспільство в Україні живе і нормальне, що громадськість не втратила здатності організовуватись та реагувати.
Вельмишановна пані редакторе!
Дві публікації на шпальтах в газеті «День» про стан гетьманської столиці в Чигирині та заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» (№225 за 2002 р. та № 3 за 2003 р.) буквально підштовхнули колектив нашої кафедри — кафедри історії та українознавства — Криворізького технічного університету до практичних дій, а саме: спробувати словом і власним прикладом залучити наших студентів-першокурсників (бо саме з ними ми працюємо) до реальної акції, спрямованої на підтримку наших національних святинь. Тим паче, що 2003 рік оголошено в Україні роком культури.
В останні роки ми, викладачі «Історії світової та української культури», спостерігаємо досить тривожні явища: студентська молодь все більше і більше стає культурно малоосвіченою та й духовно біднішою. Особливо хвилює незнання української культури, її історії та фактографічно-подієвих складових, видатних постатей і діячів, значних, а почасти світового чи європейського рівня досягнень вітчизняної культури та її внеску в загальнолюдську скарбницю. Чого варті тільки досягнення народжених на українському ґрунті авангардистів 20-х років минулого століття, мистецькі здобутки Олександра Довженка, Леся Курбаса та ін.
Про це можна з болем говорити довго, але обмежимося лише констатацією сумного: пересічний студент, який починає вивчення курсу, ледь спроможний назвати десяток нинішніх діячів української культури. Прізвища Скорик, Карабиць, Станкович, Ступка, Забужко та інші збивають багатьох у глухий нокдаун... Краще не ставити такі запитання. А чого дивуватися: нас усіх оточує і агресивно на нас наступає примітивно-блатна та лагерного штибу порнуха або криваво-кримінальні бойовики. До речі, майже на 90 відсотків це не український продукт.
Другий бік проблеми. Опитую своїх студентів (180 чол.): а хто з вас бував у Каневі на Чернечій горі? Відповідь невтішна: аж троє. А які визначні міста і місця в Україні ви відвідували? Відсотків 25 — бували в Києві, дехто в Софіївському парку, в Асканії-Новій, у Криму... Отож і маємо: підростає покоління, яке і не знає національних святинь, і не бувало там.
А чи відвідали б ви видатні місця? Відповідають, що так, аби лиш організували і повезли...
Невеликий, але радісного змісту відступ. 5 січня виїжджав з Києва і був на столичному вокзалі. Боже милостивий! Я такої кількості школярів під одним дахом, тим паче вокзальним, не бачив. Новорічний карнавал — свято вирувало в усіх закутках і залах вокзалу. То діти з усієї України приїхали до столиці. І то було радісно, хоча місця присісти після виснажливого дня я так і не знайшов. Я не ідеалізую такі поїздки і не перебільшую, але загалом це позитивний факт.
Можливо, з таких поїздок і починається знайомство з нашими скарбами культури; нехай для початку запам’ятають діти Софію Київську, пам’ятники Богдану, Володимиру тощо. І то вже буде перший крок.
А наші студенти відгукнулися на заклик матеріально підтримати Шевченківський заповідник. Зібрали майже 700 гривень. Розуміємо, що це копійки для музею. Але радіємо вже з того, що вони не були глухі, а залучилися бодай до невеликої, але конкретної справи і підтримали по суті сакральну для українців святиню. Такі місця повинна б стовідсотково підтримувати держава, але якщо вона не може цього зробити, то давайте бити на сполох і рятувати громадою. Можливо, на ваші заклики відгукнуться й інші?
«День» ще раз нагадує реквізити музеїв, які потребують вашої допомоги. Отже, Національний заповідник «Чигирин»: Р/Р 26004301786035, центральне відділення Промінвестбанку МФО 354091, код ОКПО 22809707, м. Черкаси.
Спеціальний рахунок Державного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» — отримувач: ВДК у Звенигородському районі, код 22808978, рахунок № 25534300335 у ВОБ № 2970 м. Звенигородка МФО 354552, на реєстраційний рахунок № 110203000132382.
Адреса заповідника: 20214, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Шевченкове, вул. Петровського, 33. Державний історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Людмилі Шевченко. т. (04740) 5-23-62
