За регламентом усеукраїнських змагань із футболу Суперкубок України перед початком сезону розігрують між собою чемпіон країни та володар національного Кубка. Коли ж обидва титули здобуває одна команда — з чемпіоном за Суперкубок сперечається фіналіст Кубка. Саме так сталося цього року. Донецький «Шахтар», який став чемпіоном України і переміг київське «Динамо» у фіналі Кубка, мав знову зустрітися з динамівцями. Треба зазначити, що схожа ситуація склалася чотири роки тому, коли «Динамо» теж виграло обидва національні титули, а потім і Суперкубок у «Шахтаря».
Повторити цей успіх команді з Донецька не вдалося. Хоча практично всі прогнози перед грою були на користь «Шахтаря», та ще й букмекерські контори давали за перемогу «Динамо» нечувано високий коефіцієнт — чотири. Отож в успіх киян мало хто вірив. Бо команда вже два роки нічого не вигравала, а останнім успіхом динамівців був якраз Суперкубок України, виграний в липні 2009 року.
У Донецьку заздалегідь готувалися до чергових торжеств, організовано доставивши до Полтави, де розігрувався Суперкубок, майже десять тисяч глядачів. Натомість «Динамо» вирішило нікого, окрім команди, організовано не привозити. Розрахунок був на те, що справжні уболівальники все одно приїдуть до Полтави, а самі полтавці будуть уболівати за «Динамо». Так урешті воно йсталося. Вихід команд на поле зустріли помаранчево-чорна донецька й біло-синя київська трибуни.
Обидві команди виставили на гру свої найсильніші на сьогодні склади. На полі не було лише тих, хто або не міг зіграти з поважних причин, або не заслужив довіри в тренерів. Чемпіони традиційно виставили українсько-хорватський захист із П’ятовим у воротах, Ракицьким та Кучером у центрі, Шевчуком та Срною по краях. Опорну зону зайняли Хюбшман та Мхітарян, а попереду мала шукати щастя четвірка бразильців — Фернандіньйо, Адріано, Коста та Вілліан. У «Динамо», на відміну від «Шахтаря», українським виявився напад із Мілевським у центрі та Гусєвим і Ярмоленком по краях. У центрі розташувалися Вукоєвич, Єременко та новачок команди нігерієць Аруна. Захист звично складався із Сільви, Юсуфа, Попова та Діакате, який повернувся до Києва після двох років виступів у Франції. І, нарешті, у ворота з капітанською пов’язкою встав Шовковський.
Оскільки команди вже двічі грали між собою цієї весни, їхню тактику було легко передбачити. «Динамо» традиційно для поєдинків цих суперників більше грало в захисті, «Шахтар» теж традиційно намагався більше атакувати. За приблизної рівності сил багато залежало від того, хто першим досягне успіху. Принаймні в згаданих попередніх зустрічах вигравав той, хто першим забивав м’яч.
Цього разу більше пощастило киянам. Ракицький порушив правила поблизу своїх воріт, і Гусєв впевнено забив м’яч із призначеного за це порушення одинадцятиметрового. І хоча «шахтарі» досить швидко зрівняли рахунок — після подачі кутового відзначився Фернандіньо, психологічна перевага вже була на боці «Динамо». Урешті біло-сині скористалися помилками опонентів і забили два м’ячі. «Шахтар» же так нічого й не отримав зі своєї територіальної переваги та більшого володіння м’ячем. Як наслідок, перший приз нового футбольного сезону виграло «Динамо».
Навряд чи варто робити з цього успіху занадто глибокі висновки. «Шахтар» за півтора місяці перерви в змаганнях не став слабшим, а здатність «Динамо» перемагати сильних суперників ще потребує доведення в наступних іграх. Завтра стартує новий чемпіонат України, але вітчизняні команди ще продовжують комплектуватися. Не виключено, що до 1 вересня, коли переходи гравців із команди в команду буде припинено до зими, ми побачимо в лавах «Динамо» і «Шахтаря» нових гравців.
Шкода, але це, найімовірніше, будуть іноземці. Після провалу української команди на чемпіонаті Європи для 21-річних розмови про перспективну українську молодь одразу припинилися, і вітчизняні клуби почали поповнюватися футболістами з-за кордону. Про те, що менше ніж за рік нашій національній збірній грати на домашньому чемпіонаті Європи, усі ніби забули. Тим часом вибір у тренерів збірної неймовірно вузький. Яким йому бути, коли в грі за Суперкубок України на поле у складах двох наших найсильніших команд вийшло... аж восьмеро українців. І далеко не усі з них були кращими на полі.
