Сьогодні день народження в Ольги Герасим’юк — української журналістки, першого заступника Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, народного депутата України V і VI скликань, а також доброго друга нашого видання. Напередодні «День» зустрів пані Ольгу на круглому столі «Джинса» в українських медіа в передвиборчий період 2014-го та як з нею боротися» й скористався нагодою поставити декілька запитань:
— Ольго Володимирівно, останні дослідження показали, що «джинса» напередодні виборів знову набирає обертів. Ми щойно говорили про юридичні, законодавчі засоби боротьби з нею, але чому, на вашу думку, журналісти самі не готові боротися з цим ганебним явищем?
— Це велика проблема, яка сьогодні просто приголомшує. Один із доповідачів сказав, що наше суспільство хворе — на жаль, я не встигла йому заперечити. На мою думку, суспільство нині здоровіше, ніж медіа-сфера. Сьогодні ми повинні збити власну пиху й усвідомити, що журналісти вже не є прикладом для інших, в ролі якого ми часто бачили себе раніше. Але медіа-спільнота є невід’ємною частиною соціуму, тому я впевнена, що вона ще відчує на собі його вплив — опитування показують, що вже зараз довіра до журналістів падає! «Джинса» — дуже давня проблема, про яку ми говоримо ще з часів здобуття незалежності. Саме тоді стара школа журналістики була зруйнована, а нова на її місці так і не постала. Медійники й досі не можуть чітко сформулювати й визначити для себе поняття свободи слова. На порядку денному знову постає питання професійного, морального та громадянського стандарту. Нове суспільство, яке з’явилось в останні місяці і яке довело, що українці є нацією — воно потребує сьогодні нової журналістики. В її основі мають бути якісні знання та моральний кодекс. Однак, якщо знань можна навчити, то з моральними принципами складніше... Про стандарти та моральні якості ми, журналісти повинні весь час говорити всередині свого середовища. Продажні медіа є у всьому світі, але демократія це і є щоденне виправлення помилок та боротьба за стандарти.
— На найближчих виборах багато журналістів балотуватиметься до парламенту. Ви свого часу також пройшли через цей досвід. Що порадите колегам?
— Коли я йшла до Верховної Ради, довелося вислухати дуже багато критики на свою адресу, зокрема й з вуст тих колег, які балотуються сьогодні... Я не буду брати з них приклад. Доля журналістів-депутатів складалася по-різному — дехто взагалі забув про свою професію, а хтось намагався дбати про неї, працюючи у Раді. Сподіваюсь, ті колеги, які продовжать займатися проблемами медіа, не втратять довіри своїх виборців. Адже роботи попереду багато — необхідно створити законодавчі передумови для утвердження свободи слова, розвитку медіа-ринку, створення суспільного мовлення тощо. Парламент — це випробування не для слабкодухих. Місце, де живуть політики — завжди дуже небезпечне. Я бажаю колегам не загубитися там і не зламатися — потрібно йти власною дорогою.
— Цього тижня триває вже XVI Фотовиставка газети «День»...
— Я знаю про це! Але, на жаль, досі хворіла й ще не встигла на неї потрапити. Тим не менше, хочу сказати, що високо ціную цю традицію, яку вже стільки років підтримує ваше видання. Адже така тяглість — дуже важлива й це велика рідкість сьогодні. Вдячна «Дню» за те, що ви підтримуєте професію фотожурналіста. Свого часу я обстоювала думку, що повноцінну газету можна зробити самими лише фотографіями — вони часто важать більше, ніж слова. Це — потужний жанр, а не просто картинка. Крім того, знімаю перед «Днем» капелюха за ті таланти, які ви відкриваєте та підтримуєте. До речі, сама дуже люблю фотографувати, але навряд чи наважусь колись надіслати свої фотографії на фотоконкурс «Дня»...
— Даремно — переконаний, що вони б знайшли там свого глядача! Пані Ольго, а чи працюєте ви сьогодні над якимись новими проектами (у вільний від роботи в Нацраді час)?
— Закон не забороняє мені продовжувати займатися журналістикою. Зараз я багато думаю про телевізійну документалістику. Вважаю, що наша епоха завжди заслуговувала на створення якісної хроніки, але сьогодні — особливо! Раніше в нас не було свого сучасного героя — ми шукали їх в радянських книгах та кінофільмах. Нині ж наші діти можуть брати приклад з власних батьків, братів та сестер! Все це необхідно задокументувати, осмислити і запропонувати глядачам. Хоча звичайно на першому місці сьогодні для мене — реформування медіасфери.
