З 18 по 22 серпня у Великих Сорочинцях на Полтавщині проходить Сорочинський ярмарок. Йому вже понад дві сотні років. Колись у тому селі відбувалося п’ять ярмарків на рік: перед Різдвом — Василівський, у березні, на п’ятій неділі Великого посту, — Похвальний, напередодні літа (за старим стилем) — Троїцький, у вересні — Святодухівський (саме його описав Микола Гоголь) і в листопаді — Пилипівський. Туди з’їжджалися звідусіль — із навколишніх сіл, ближніх та дальніх міст і навіть із самого Києва. Везли на продаж усяку всячину: мед, сало, наливку, печеню, плетені коси часнику та цибулі; качок, гусей — ті весь час витягували голови з кошика й голосно гельготали; запаски, сорочки, рушники, намисто... «Чого нема на тому ярмарку! Колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі... так, що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді не закупив усього ярмарку», — писав Микола Гоголь.
Нині ж Сорочинський ярмарок — єдиний, який має статус Національного. Цього року представлено товари харчової, переробної, легкої, важкої, меблевої промисловості, продукцію сільського господарства вітчизняних виробників із 23-х областей України. Мабуть, скільки б із собою не взяти грошей, їх все одно бракуватиме, аби купити все, що душа забажає.
На урочисте відкриття 19 серпня прибув прем’єр-міністр України Віктор Янукович. «Мені приємно відвідати Сорочинський ярмарок, — сказав він. — Я коли під’їхав, поглянув і згадав, що багато років тому, десь 1977—1978рр., побував тут. Це був зовсім інший ярмарок, ніж зараз. Бо ми переживали скрутні часи, коли було не до ярмаркування. Сьогодні Сорочинський ярмарок — це цілком інша продукція, інший настрій у людей...»
Аби відтворити усю атмосферу із гоголівського твору, на подвір’ї Хіврі під хатою з’явилася сама Хівря, її чоловік Солопій Черевик, донька на виданні Парася, парубок-залицяльник Грицько, десь із-за тину узялися всюдисущі Дяк та Кум, і, звичайно, творець цих героїв — Микола Гоголь. А далі все, як на ярмарку: галас, гармидер, регіт, музика та спів... Іде торг. Із сіл Хустського району, що на Закарпатті, майстрині привезли плетені з лози великі та малі кошики. У них можна святити паску, мак, яблука та груші — зараз саме Спаса; ходити на базар... Поряд — великі кримські кавуни й добірні херсонські помідори — буде їх де покласти. А далі ген-ген далеко жива вулиця усякого краму. Славнозвісна коричнево-червона опішнянська кераміка: глибокі й плескаті миски, настінні тарілки, макітри, глечики, дзбанки, чашки, блюдця, пляшки і чарки-«наперстки», підсвічники та вази... Посуд придатний не тільки для прикраси, він — вогнетривкий, тому в ньому можна готувати їжу, яка буде кориснішою, поживнішою, аніж та, що варимо- тушкуємо в каструлях. «У Опішню їдуть власники чи працівники ресторанів із Києва й інших великих міст купувати глечики, миски, в яких подаватимуть борщ, голубці, картоплю з грибами, вареники...», — говорить приватний підприємець Михайло Задорожний. А Ігор Троць, майстер традиційної гуцульської кераміки, зауважує, що за косівською керамікою — білою із зелено-жовто-коричневими розписами — у Карпати приїжджають із Польщі, Румунії, Угорщини...
Відомі решетилівські килими і гобелени розташувалися на одному із стилізованих під старовину подвір’їв. І виглядає так, ніби господиня порозкладала на траві вишивки, килими — що потріпати, що провітрити, а що висушити... Для решетилівського вишиття типовими є зображення соняхів на скатертинах, червоних квітів — на білосніжних сорочках. А для килимарства характерне зображення диво-звірів, диво-рослин у пастельних тонах. Художниця по килимах Наталія Пилюгіна-Марченко каже, що диво-птахи та диво-квіти — є своєрідною інформацією, кодами про українців, їхнє світосприйняття та світовідчуття.
Як там у мудрій приказці — що не край, то звичай. Знайомитися з традицією вишивки, ткацтва, оздоби одягу, припасування запасок до спідниць, крайок до штанів у різних регіонах можна було просто спілкуючись із відвідувачами, гостями ярмарку. Серед них були дуже колоритні. Приміром, Володимир Соболь із Дніпропетровська — з мудрими очима, довгими вусами, у великому солом’яному брилі... Здавалося, що він щойно з наймитами повернувся зі жнив із поля й під вечір сяде читати «Кобзар», а перед молитвою — «Житіє Святих». Ми навіть натрапили на героїню фотоконкурсу «Дня» минулих років — Валентину Хорт із Прилук! Кілька років тому тут же, на ярмарку, фотограф Сергій Твердохліб сфотографував її, коли та лягла на траву перепочити. Фоторобота мала назву «Привал» і стала однією із призерів. Сама пані Валентина про це дізналася, коли прийшла на виставку фоторобіт газети «День» у Прилуках і впізнала себе!..
Чого тільки не трапляється на ярмарку! Слобожани купують яскраві червоно-чорні гуцульські сорочки і кептари, солом’яні брилі в поліщуків. Галичани везуть до Львова і Тернополя опішнянську кераміку, решетилівські килими... Буковинці накупляли ліжників і кожушків у бойків. А таврійці — кошиків із лози у закарпатців. Тут втілюється на практиці ідея єдності Сходу і Заходу та гасло «Купуй українське!»
