Пасха — найдавніше загальнохристиянське свято, яке почало систематично відзначатися вже з II століття. У ті часи, однак, не існувало одного, спільно узгодженого методу визначення рухомої дати Великодня. Одні церкви святкували його разом із іудейською Пасхою (14 нісана), інші — в першу неділю після цієї Пасхи. Перша серйозна спроба установити єдину для всіх християн дату була зроблена на початку IV століття, але дискусії й астрономічні розрахунки тривали століттями. Тривають вони й сьогодні, бо християни різних церков по- різному обчислюють так звані пасхалії — таблиці днів святкування Паски на майбутні роки. У ці святкові дні, однак, не будемо зупинятися на віковічних міжхристиянських розбіжностях, а згадаємо недалеке минуле.
Нещодавно мені випадково попала до рук книжечка вельми відомого за радянських часів підпільного «Самиздата», де вміщено розповідь анонімного автора про одне святкування Воскресіння Христового у 20-ті роки на … Соловках, у першому великому радянському концтаборі. Куди, як відомо, потрапило чимало православного духовенства колишньої Російської імперії.
Нарис автора, який був, очевидно, також в’язнем Соловків і, можливо, духовною особою, називається «Перша і остання пасхальна заутреня у Соловецькому таборі». Того року в системі, мабуть, відбувся якийсь збій — табірне начальство дозволило в’язням відслужити у старій цвинтарній церкві великодню заутреню і навіть взяти із музею закритого монастиря все необхідне для літургії — хоругви, хрести, престольні сакральні речі. Але облачення духовенства не дали. «Ми, втім, не розгубилися, — розповідає автор, — і звернулися за допомогою до наших «колег»-кримінальників. Під керівництвом відомого зломщика Володьки Бетрута вони спритно відкрили всі замки і винесли із складів вузли із старовинним богослужебним одягом. (Знаменно, що серед цих сакральних предметів знаходилася єпитрахиль митрополита Філіпа Количева — того самого митрополита, який публічно, в Успенському соборі відмовився благословити кривавого царя Івана Грозного (ХVI ст.). І загинув мученицькою смертю.)
Незадовго до півночі, вздовж складеної із гігантських валунів соловецької стіни, повз суворих, вкритих снігом башт, до цвинтарної церковки потягнулися сотні сірих обірваних тіней — в’язнів соловецьких. У маленькій церкві не могло поміститися навіть духовенство — тоді на Соловках було ув’язнено понад 500 священнослужителів. Натовп заповнив все кладовище, в’язні щільно стояли між сосен і могил. Тиша … По темному небу всіма кольорами райдуги переливається північне сяйво. Всі напружено намагаються почути звуки молитов і співів, що лунають із відкритих дверей храму. І ось — величний Пасхальний хресний хід, хід, який не часто бачила й Москва. Очолював його митрополит Іларіон (Митрополит Іларіон, красномовний, освічений владика, був наближеною до патріарха Тихона особою. Далі — Соловки, Казахстан. Помер у пересильній тюрмі у Ленінграді). За митрополитом йшли сімнадцять єпископів в облаченні, потім — десятки й десятки єпископів у табірних робах, ієреї, ченці. Палали монастирські світильники старовинної новгородської роботи та світильники-факели — подарунок венеціанського дожа; сяяли золотим шитвом хоругви з ликами Спасителя і Богородиці (Благовісту не було — останній дзвін зняли 1923 року, коли пограбували Собор). І ось урочисте, радісне: «Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес!». Автор пише: «Не всі почули слова, що пролунали у церкві, але засніженим лісом, під вогнистим сяйвом північного неба пронеслося, як грім: «Воістину Воскрес!» Радісні слова про переможену смерть співали ті, кому ця смерть загрожувала щогодини, щохвилини. Нехай тіло у полоні — дух вільний і вічний. Немає у світі сили, яка б знищила його».
Розповідь невідомого в’язня переносить читача у часи навіть не радянської дійсності, а в перші віки християнства. Коли сповідування нової віри було подвигом, коли служили літургію на могилах мучеників і щоп’ятниці відзначали день розп’яття, а кожна неділя була Великоднем. Як дивно замикаються кола часу, як фатально повторюються часи безглуздого у своїй безрезультатності терору! То ж нехай завжди лунає: «Христос Воскрес!» як символ воскресіння людського духу.
