Учора стало відомо, що, окрім українського інституту «Южнийгіпрогаз» (розробляв ТЕО болгарської ділянки газопроводу «Південний потік». — А.Д.), в реалізації транзитного проекту «Газпрому» в обхід українській ГТС «Південний потік» бере участь українське судно «Діорит», яке належить Причорноморському державному регіональному підприємству. Останнє буцімто займеться відбором проб дна для дослідження властивостей ѓрунту.
Така інформація щонайменше дивує. Адже в умовах, коли Україна намагається переконати Європу у «безальтернативності» своєї ГТС та перспективності капіталовкладень в неї, підтримання обхідних шляхів українськими компаніями виглядає нелогічно. Звичайно, можна говорити про те, що треба розділяти комерційні інтереси й політичні. Українські компанії просто використовують можливість підзаробити. І навіть якби вони скористались цією можливістю, це ніяк би не вплинуло на реалізацію проекту. Але постає питання репутації і стратегічного інтересу держави. Адже короткострокові вигоди можуть пришвидшити стратегічний програш країни.
Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм центру «Номос»:
— Ця ситуація не є унікальною. Час від часу так буває, що при реалізації певних масштабних проектів, які мають певний політичний вимір, стратегічні інтереси можуть не співпадати з приватними комерційними інтересами тих чи інших компаній у країні. В історії були приклади подібних дилем. Наприклад, коли в ситуації конфлікту окремі європейські компанії будували газопроводи у партнерстві з Радянським Союзом. Та й якщо ми візьмемось розглядати, хто працює над проектом «Північний потік», то там теж знайдемо якісь українські компанії.
Утім, такі ситуації викликають питання, чи скоординованою є державна політика.
Масштаби української підтримки насправді мізерні. Адже наші компанії виконують там досить незначні роботи, які можуть робити будь-які інші компанії. Говорити, що вони виконають стратегічну роль у прокладанні стратегічного потоку, було б нерозумно.
Тобто з одного боку ми маємо певне роздування проблеми, але з іншого — ми бачимо, що державна позиція не є достатньо добре скоординована на рівні суб’єктів господарювання з тим, щоб вони не брали участь у виконанні подібного роду робіт. Хоча у зв’язку з тим, що це не є державні компанії, тут ще постає питання конфлікту різнорівневих інтересів. Адже якщо держава сьогодні й може пред’явити претензії, скажімо, тому ж таки українському розробнику ТЕО для «Південного потоку», щодо непатріотичності, то вони спокійно можуть відповісти — «А ви забезпечили нас замовленнями?».
Якщо держава не хоче, щоб ті чи інші компанії брали участь у цьому проекті, то на державному рівні повинні були б бути передбачені заходи, які компенсуватимуть цю неучасть.
Кожна компанія має внутрішній етичний кодекс, одна із норм — діяти патріотично. Але все це гарно лише на папері. А якщо ми поглянемо на те, яка сьогодні Українська держава з її корумпованою владою та здирницьким підходом до бізнесу, то нам стає цілком зрозуміло, чому наші суб’єкти господарювання шукають роботи у світі і хапаються навіть за такі не дуже «патріотичні» проекти.
Якби на місці України була б Німеччина чи Франція, то навряд чи ми б побачили у реалізації проекту участь їхніх компаній.