Вчора під стінами Кабміну та Секретаріату Президента акцію протесту влаштували працівники облгазів та міськгазів, які вимагали підвищити тарифи на транспортування природного газу. За даними Мінпаливенерго, сьогодні середній тариф на транспортування тисячі кубометрів природного газу становить 50 гривень (3,4% від кінцевої ціни газу). Якщо головну вимогу протестувальників — збільшити тариф на 60% — задовольнять, то газ для населення здорожчає на 7—10%. У таборі пікетувальників переконують: це копійки в порівнянні з тим, які втрати може понести держава. «Галузь дійсно перебуває на краю прірви, і якщо чиновники не застосують дієвих заходів з її порятунку, галузь очікує катастрофа: знищення кадрового потенціалу, безповоротне руйнування та зношеність газових мереж. Усе це призведе до виникнення техногенних аварій і життя громадян України буде піддано небезпеці», — обґрунтовує причину пікету голова Всеукраїнської асоціації обласних газорозподільчих компаній Василь Марчук.
Справа в тому, що отримані від тарифу кошти спрямовуються облгазами на ремонт об’єктів газового господарства. Таким чином організовується безпека експлуатації газових мереж. Із цих грошей підвищується та виплачується зарплатня їхнім працівникам.
Нагадаємо, що тарифи для газорозподільних організацій на транспортування природного газу останній раз переглядалися у середині 2007 року. Сьогодні вони, за словами мітингуючих, не відповідають економічно обґрунтованому рівню. Через це за минулий рік облгази назбирали збитків на суму понад 400 мільйонів гривень. До кінця цього року цифра зросте майже до мільярду. Врегулювати економічну необхідність та суспільну доцільність 1 лютого 2008 року спробувала Рада національної безпеки і оборони. Вона рекомендувала НКРЕ адекватно підвищити вартість транспортування газу для обл- та міськгазів. На початку червня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко доручила НКРЕ розглянути дане питання до 31 липня. Але цього не було зроблено. Чому?
У кожного своя правда... В НКРЕ пояснюють: не змогли домовитися з Мінфіном та з Мінекономіки. Головні ж фінансово-економічні відомства країни відмахуються загрозою прискорення темпів інфляції.
«Усе, що ми хочемо, — щоб виконавча влада, що вже прийняла політичне рішення з нормалізації положення у газовому господарстві, нарешті виявила і політичну волю до його реалізації», — говорить голова Ради профспілки працівників газових господарств України Іван Яровий. Якщо влада не повернеться до них обличчям, пікетувальники обіцяють вдатися до радикальнішого заходу: припинити газопостачання з 1 вересня. «Якщо технічний стан газової мережі вимагає фінансування, а його немає, то мережа небезпечна для подачі газу. Тому наш обов’язок — припинити постачання газу в такій мережі», — деталізує для «Дня» Марчук. За скромними підрахунками, 30—40% газорозподільних мереж не підлягають ремонту, а потребують заміни.
Тарифні баталії експерти доповнюють своїми «але». «Ці вимоги обґрунтовані», — вважає аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень Віталій Марченко. Наскільки ж? Про це ще варто говорити після детального вивчення спрямування цих грошей за призначенням.
Правда двояка, майже вторить йому директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар. Адресувати свої вимоги протестувальники мали б не лише уряду та Президенту, а й приватним власникам. За укладеними з державою угодами власники облгазів теж повинні займатися модернізацією належних їм систем. Натомість що відбувається? «Посилаючись на те, що держава тримає фіксований тариф і не дає можливості розвиватися, вони займаються витискуванням залишкового технічного ресурсу цих мереж, оптимізують з цього прибуток, звільняють непотрібний на їхню думку персонал, який відповідає за підтримання технічного стану мереж, і таким чином скорочують свої непродуктивні витрати та максимізують прибутки», — говорить Гончар. Відповідальність за приведення в нормальний технічний стан газорозподільних мереж має бути солідарною.
