Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Телевізійна історія з Хрещатика, 26

Чи повернеться сучасне ТБ до традицій попередніх поколінь?
8 листопада, 2011 - 00:00

У суботу, 5 листопада, українському телебаченню виповнилося 60. Ювілей виявився хорошою нагодою згадати, як все починалося 1951-го. На святковому концерті в Міжнародному центрі культури і мистецтв зібралися не лише сучасні телевізійники і керівники НТКУ, а й ті, хто творив українське телебачення в перші десятиліття. Так, наприклад, однією з ведучих вечора була Тамара Щербатюк, яка на телебаченні вже близько 50 років, а впродовж 22-х років виходить в ефір зі своєю знаменитою програмою «Надвечір’я».

Коли через шість років після війни київський телецентр розпочав мовлення, Київ увійшов у десятку столиць Європи, де існувало телебачення. Зрештою, кияни на п’ять років випередили Москву — і це те, чим сьогодні особливо пишаються українські телевізійники. На перших кадрах задкує собача упряжка — інженер від хвилювання неправильно зарядив плівку. Але в ейфорії від того, що картинка йде, цього спочатку навіть не помітили. 1953 року в столиці було сім тисяч телеприймачів, і кияни ходили один до одного «на телевізор». А до 1959 року в Україні з’явилося 11 телестудій.

— Українське телебачення може пишатися динамікою свого розвитку, — вважає диктор і ведуча Тетяна ЦИМБАЛ, яка працює на українському ТБ понад 40 років. — Коли я лише починала працювати, у нас було два канали: Перший канал, більший за обсягом, який ми ділили з Москвою, і Другий канал, який транслювався лише в межах Києва та Київської області. А зараз! Зрозуміло, що телебачення сьогодні абсолютно інше, як інша країна, інші смаки, інша мода. Але має бути певна основа в житті. Якщо вона є, ти зможеш відрізнити в тій же моді хороше і погане. На мою думку, Перший Національний, який став спадкоємцем українського телебачення перших десятиліть, повинен зберігати прекрасні традиції, які були створені поколіннями телевізійників. Адже у нас було зроблено унікальні відкриття на телебаченні. Коли перший репортаж із Красної площі Москва дала 1966 року, то у нас 1951-го, на третій день існування телевізійної передачі як такої(!), вже показали репортаж зі святкового параду на Хрещатику. Це легендарна річ. Тому нам слід цінувати наші кращі традиції та розуміти, що таку велику й різноманітну країну, як Україна, можна об’єднати лише єдиним інформаційним простором.

І справді, незважаючи на партійну цензуру, відсутність належного технічного обладнання (як розповів ведучий програми «Запам’ятай» Анатолій Васянович, «ми користувалися списаною технікою, яку надавала Москва, — тож відставання з технічного погляду давалося взнаки»), українським телевізійникам вдавалося продукувати якісний продукт. Тепер цього, на жаль, часто бракує. Чому так? На думку Тетяни Цимбал, через брак думки: «Мені дуже шкода, що сьогодні мало публіцистики, за якою стоїть глибока думка, мало по-справжньому аналітичних програм. Я розумію, що диктує моду в ефірі. Якщо раніше нас обмежувала цензура, то тепер рейтинг — доволі вигадане, як на мене, поняття. Колись було простіше через те, що було складніше. З одного боку, телебачення було серйозно контрольованою структурою, але з іншого — завдяки відсутності протистояння між конкурентами вся енергія була спрямована на художній зміст, на нові ідеї».

А ще, як зазначив Анатолій Васянович, молодим українським телевізійникам не вистачає бажання наполегливо працювати над собою: «У нас зараз багато непрофесійних голосів на телебаченні, треба над цим працювати, намагатися вирішити цю проблему». Утім, обоє ведучих погоджуються, що сьогодні глядачі дедалі більше прагнуть отримувати з екранів якісний, чистий продукт. Можливо, саме це дасть поштовх до переосмислення хороших телевізійних традицій та їх втілення в умовах нової країни, зокрема на Першому Національному. Адже «пальма першості» не передається у спадок.

Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 
Рубрика: