Писати про молодих художників трохи небезпечно, оскільки ставлення до них в артистичній спільноті надто контрастне: або щедрі аванси, або критичний обстріл на знищення. А Саша Макарська, чия виставка «Абетка» відкрилася в київській галереї «Цех» — дійсно молода художниця.
Більш того, молодечий запал був однією з головних якостей арт-групи «Р. Е. П.» («Революційний Експериментальний Простір»), в якій вона починала. Сама група (це вже, до речі, стає потроху мистецтвознавчим міфом) склалася прямо на Майдані, тої самої «помаранчевої» осені. РЕПівці були настільки чисельні, активні та яскраві, що не лишалося сумнівів — ось нарешті й прийшла нова хвиля в наш галерейний застій. Деякі підтвердження зголодніла до нового культурна громадськість отримала майже одразу. Наприклад, ця молодь повернула смак до такої достойної художницької техніки, як живопис, витісненої на маргінес нікчемними вправами більш старших колег у «відеоарті» та постановочній фотографії. Тепер, коли учасники групи пішли кожний своїм шляхом, за ними особливо цікаво спостерігати. Бо свою спроможність митець доводить на самоті.
Новий цикл з 33 полотен стандартного (70х70 см) розміру дійсно відповідає формату мальованої абетки — тобто, зображення на картині є ілюстрацією до певної літери, сама літера позначена у верхньому лівому куті, а внизу написане слово, що, відповідаючи намальованому об’єкту, містить у собі ту таки літеру. Зрозуміло, що «Абетка» Макарської не має прикладного, освітнього значення, це суто авторський проект, в якому просто використаний зручний «школярський» формат.
Втім, асоціації з дитинством не обмежуються лише цим. Сам стиль Макарської просякнутий певною інфантильністю — багато рожевого, світло-салатового, жовтого, білого (одна з картин, з рибалками на крижині, так і називається «Біле»), деякі картини сюжетно нагадують дитячі забавки: «Автостоп» — Чебурашка голосує на узбіччі під рожевим небом якоїсь далекої країни; «Варта» — зелені іграшкові ведмедики марширують уздовж урочисто вишикуваних ваз із білими квітами. Найкращі ж роботи в циклі — ті, де слово і зображення поєднуються у парадоксальний або іронічний спосіб. «Туди?» — малюк, що стоїть на роздоріжжі, напівобернений, запитально дивиться на глядача. «Солодко» — пишно одягнені молодята самі здаються таким же кондитерським виробом, як і торт поруч із ними. «Поїхали» — кудлаті песики, схожі на тих легендарних Білок та Стрілок, котрих першими запустили в космос, сидять серед наукового приладдя. «Утіха» — Нікіта Хрущов дивиться на намальовану а ля ЕндіУорхол банку консервованої кукурудзи; тут — смішне поєднання мистецьких та історичних реалій — мабуть, Хрущов, що розгромив виставку авангардистів у Манежі, проте вклонявся перед кукурудзою, був би дуже задоволений зображенням обожнюваного продукту у саме тоді модному стилі поп-арту. Мелодраматична «Що?» — з полотна довірливо дивиться білий морський котик. Інколи художниці вдається впіймати майже цілу історію: «Якнайдалі» — кілька різнокольорових чемоданів на жовтавому візку — ось тобі і подорож до вічно літніх островів; у теплих рожево-брунатних тонах намальована друкарська машинка — і вже готова така собі невеличка старомодна «Контора».
Одним словом, все забавно, місцями — смішно, місцями — зворушливо. Лишається, втім, запитання — що далі. Всі ці котики і песики, чебурашки і кролі, ця виплекана наївність і образотворчість а ля тропічнапоштівка, — звичайно, гріють у небагатому на подібні радості листопадовому Києві. Чи будуть гріти надалі, у не такому вже й далекому майбутньому, коли знайдеться хтось «тепліший»? Залежить від самої Макарської. Врешті-решт, літер у абетці живопису достатньо, щоб скласти з них цілком нові слова.
