«Чим будемо дивувати?» — запитував, подейкують, знаменитий режисер колег, приходячи на репетицію. У Театрі на лівому березі Дніпра, побудованому й викоханому Едуардом Митницьким, дивують речі, які, здавалося б, ніяк не повинні приголомшувати. Хоча як знати, можливо, зберегти в наш нерозсудливий і ренегатський час еталони професіоналізму й етики і є справжнім досягненням?
Ну, приміром, хіба не норма для театру стабільно заповнений публікою зал? «Лівобережці» за два десятиліття зламали стереотип, за яким вважалося, що в «спальних» районах публіку в театр і калачем не затягнеш. А тут перед входом — сам постійно бачу — запитують зайвий квиточок. Митницький створив демократичний театр, де публіку «завойовують» не вульгарними жартами й задраними спідницями, а майстерністю — гра передусім. Ця трупа по-справжньому популярна в Києві. Особливо молодими акторами. Проте на ювілейному вечорі підкреслений пієтет оточував саме ветеранів театру. Хіба не норма такі шанобливі стосунки між акторськими поколіннями в театрі?
Спеціальну програму до свого ювілею (театр планує показати її ще кілька разів, аби не лише офіційні особи, а й пересічні шанувальники театру прилучилися до свята) «лівобережці» назвали «Ми живемо, поки любимо». «День», приєднуючись до численних поздоровлень театру, зичить його колективу не втрачати цей дивовижний і рідкiсний дар.
№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
