Кожен, хто мав щастя знати цю незвичайну людину, неодмінно став духовно багатим, гуманнішим і чутливішим до тривог, надій і болю нашого жорстокого й прекрасного світу (в усіх трьох часових вимірах нашого світу — й у минулому, й у теперішньому, й у майбутньому). Сергій Борисович Кримський, доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, ніколи не підкреслював перед будь-яким співбесідником свою інтелектуальну перевагу (а між тим це був не лише вчений, абсолютно унікально освічений, який знав — не «нібито», а справді знав! — все про все — від Біблії та «Іліади» до Шевченка й Канта; від ядерної фізики до генної інженерії; від Гегеля до естетики козацького бароко, але це взагалі, як зараз стає очевидним, була одна з ключових постатей духовного життя України кінця ХХ — початку ХХІ століть). Це була Особистість із великої літери — й якраз саме тому людина великої демократичності й скромності, безмежної доброти; іноді здається, що саме Сергій Борисович на власному прикладі доводив один глибокий етичний закон життя: між масштабом людини та її зовнішніми амбіціями — завжди зворотно пропорційна, а не пряма (як зараз модно стверджувати) залежність!
Кілька кімнат, наповнених безліччю книжок із усіх галузей знання. Класичний антураж квартири, який пасував би, поза сумнівом, і дореволюційному професорові-інтелігенту. Але, попри це, важливо звернути увагу ось на що: в духовній спадщині Сергія Кримського немає анічого «архаїчного», геть усі його ідеї зберігають актуальність та інтелектуальну «свіжість». Про що, власне, йдеться?
Дуже важливою є думка визначного українського вченого, яку він не втомлювався повторяти аж до останніх днів життя: культура (в найширшому значенні слова, проте про «поп-культуру» не йдеться!) є первісним, засадничим фактором, базовою передумовою для соціального, духовного, так само й економічного поступу будь-якої держави, будь-якої нації. Японське та німецьке диво другої половини ХХ століття, говорив учений, сталися не так завдяки інвестиціям, як завдяки тому, що ці народи очистили свою совість, історичну пам’ять, духовно відродилися та піднесли свою культуру на засадах поваги до свободи особистості. Суто «технологічними» засобами, без перетворення духовного життя, з кризи ще ніхто не виходив, а ось деградація можлива. Тут безмежно великою, вважав Сергій Борисович, є роль інтелігенції, особливо гуманітарної; зверніть увагу, говорив він авторові цих рядків, хто очолив країни Східної Європи після краху комунізму у 1989 — 1990 роках? Письменник Вацлав Гавел (Чехія); драматург Арпад Гьонц (Угорщина); філософ Жельо Желєв (Болгарія); Лех Валенса в Польщі, радниками якого були інтелектуали із «Солідарності». А що в Україні?..
Далі. «Меншість», наголошував Сергій Борисович, і навіть поодинока особистість, безліч разів у історії були праві перед «більшістю» — ось чому вкрай небезпечне цькування «відщепенців». Європа для України, вважав він, — це рідний дім, звідки нашу націю, втім, часто виштовхували тоталітарні буревії історії — проте треба повертатися додому, в Європу! А для цього необхідно плекати в собі толерантність, терпимість, не забувати, що частка істини (й чимала!) може бути в руках опонента, в якому бачиться навіть ворог. І ще: чудово, коли ти вмієш розповідати про головні в житті, дуже важливі речі простими людськими словами. Сергій Борисович володів цим даром.
Він пішов із життя раптово, миттєво, 30 червня 2010 року, за чотири тижні після свого 80-річчя. Професор Кримський був улюбленим і постійним автором «Дня», й це — предмет гордості нашої газети. Світла й вічна йому пам’ять!
До речі, «День» познайомився з Сергієм Кримським у 1999 році. З того часу у нас склалася не лише плідна співпраця, але й особливі стосунки. На знак своєї симпатії, Сергій Борисович знявся у невеликому промо-ролику нашої газети. Тоді, у 2001 році це відео записала Ольга Герасим'юк.
