У Національній опері України відбулася презентація музичного проекту «Соляна симфонія в Києві».
Біля парадного входу до театру та на сцені були викладені соляні мозаїки, оздоблені живими бордовими трояндами. Як сказали організатори вечора — щоб трохи долучити публіку до атмосфери, що панувала півроку тому в шахті Соледара, коли вперше у світі відбувся концерт на глибині 288 метрів.
— Більшість людей лякає саме слово «шахта», — підкреслила музикознавець та менеджер проекту «Соляна симфонія» Юлія Шпортько. — Не багато бажаючих спускатися глибоко під землю (якщо ви, звісно, не шахтар або екстремал). Але соляні шахти, на відміну від вугільних, безпечні. Сіль сама себе тримає, залягаючи пластами, й ніяких вибухів там не буває. У соляних шахтах не лише дуже гарно, а й легко дихається. Там стала температура повітря — цілий рік плюс 14 градусів.
У жовтні минулого року в шахті Соледара (об’єднання «Артемсіль») на глибині 288 метрів під землею відбувся унікальний концерт. Чимало жителів Донецької області, живучи поряд, не знають про це дивне місце — зал з приголомшливою акустикою. Грав Донбаський симфонічний оркестр під управлінням австрійського диригента й композитора Курта Шміда, який уже декілька років є художнім керівником цього колективу. Виступили прима Віденської опери, народна артистка України Вікторія Лук’янець і молоді оперні співаки Ганна Братусь й Євген Удовін, які нині вчаться в Донецькій музичній академії. Ці ж артисти презентували другий концерт соляного циклу у Києві.
Нинішня програма складається з творів італійської, української й австрійської музики — прозвучать шедеври класичної музики. Ми вирішили поекспериментувати й запросили виступити балет «А-6». У Києві ми проводимо не просто концерт, а світський раунд, запросивши на вечір австрійських і українських бізнесменів, політиків, дипломатів, діячів культури, представників ЗМІ. Ініціатива належить Міжнародному фонду «Перша скрипка».
Чекали на цей захід і Президента України В. Ющенка, але хвилин за 15 до початку вечора, охорона почала розмонтовувати «рамки» й пильні сек’юріті покинули приміщення. Але відсутність офіційних осіб аж ніяк не зіпсувала настрою гостей «Соляної симфонії». Було шумно й демократично. Усіх присутніх перед концертом пригощали кавою, вином, соками, тістечками й пропонували ознайомитися з творчістю сучасних художників. А коли пролунав третій дзвінок, публіка заполонила зал. Добре, що перепон не було, й гальорка комфортно влаштувалася на VIP-місцях.
Несподівано на сцені з’явився диригент Курт Шмід. Він спустився з колосників у лебідці під шум відбійних молотків (на голові помаранчева каска прохідника із лампочкою, а в руці диригентська паличка). Маестро змахує руками, й починає лунати чудова музика — увертюра до опери «Сила долі» Дж. Верді. Шоу розпочалося…
Більшість глядачів iз нетерпінням чекали виступу оперної примадонни Вікторії Лук’янець. І співачка не розчарувала їх. Її голос, сильний і пристрасний, переливається цілою палітрою відтінків. Бачачи її тендітну постать, дивуєшся: звідки ця сила? Скільки душі й серця Вікторія вкладає в кожну фразу, слово! Свій перший номер «Аве Марія» співачка присвятила пам’яті педагога Івана Паливоди, який нещодавно помер. Прозвучала й партія Віолетти з «Травіати» — знакова опера в долі Лук’янець. Із цього вердієвського твору, блискуче виконаного на Зальцбургському фестивалі, почався її тріумф у провідних оперних театрах світу. Вікторія виступала зі славетними співаками сучасності, зокрема з Пласідо Домінго, Лучано Паваротті, Хосе Каррерасом. Сьогодні українська оперна прима й сама є суперзіркою. Незважаючи на світову славу, співачка залишається все ж такою милою, доброзичливою. Її гастрольний графік розписаний на декілька років наперед, але Вікторія намагається хоча б на кілька днів приїхати на батьківщину, аби виступити перед українською публікою (інтерв’ю із співачкою читайте у найближчих номерах «Дня»).
Вікторія Лук’янець задала тон вечору, піднявши його планку. Намагалися їй відповідати і її молоді колеги Ганна Братусь і Євген Удовін. А от виступ танцюристів з балету «А-6» викликав здивування у багатьох глядачів. Хоч їх і відрекомендували як «чудовий колектив сучасного танцю», але це досить ризикована ідея — поєднати в однiй програмi високе мистецтво й танці, якi відповідають більше сцені вар’єте або ресторану. Погодьтеся, що запальний канкан погано «в’яжеться» з каватіною Аміни із «Сомнамбули» або «Аве Марією»…
Завершувався концерт «Австрійсько-українським маршем дружби», спеціально написаним К. Шмідом. Прощаючись iз глядачами, диригент сказав: «Я радий, що вже декілька років працюю в Україні, багатій на культурні традиції. В Україні я здобув другу батьківщину. У нашого Донбаського симфонічного оркестру великі творчі плани, а попереду турне Європою з програмою «Соляна симфонія».
На згадку про цей вечір публіка несла додому сувеніри — схожі на кришталь шматочки солі з Артемівських рудників.
