В усіх суспільних явищах найбільш цікавим для ЗМІ є людський
феномен. Що за люди прийшли вклонитися мощам св. Пантелеймона, які почуття
привели їх у ті черги навколо Лаври? З яким душевним та духовним настроєм
йдуть вони до Чесної Глави стародавнього грека-лікаря, громадянина Римської
імперії, постраждалого за віру Христову 305 року? І що привело їх сюди
— віра, надія та любов, чи тільки одне — прагматична надія на зцілення?
Із такими запитаннями наближалися під вечір кореспонденти
«Дня» до стін Києво-Печерської лаври, йдучи вздовж довгої-довгої, дуже
щільної й густо оточеної міліцією черги. Навколо — автобуси з обласними
номерами; на знищених газонах сквериків, спираючись на стовбури дерев та
огорожі, відпочивають ті, кого ноги вже не тримають. Снують черниці з великими
кружками — збирають гроші на віддалені монастирі. Найбільш енергійними
людьми натовпу є парафіяльні священики — вони опікуються своєю паствою.
Познайомилися з батюшкою з-під Полтави: «Розкажіть, Отче, яке значення
має для людини проща?» Відповідає вельми переконливо: «Для укріплення віри
в наших душах!»
Судячи з кількості та номерів автобусів, з одягу, а також
клунків у руках людей, у черзі стоять здебільшого приїжджі з різних областей.
Уважно придивляємося до них. Не менш ніж 90% — жінки, більша частина —
літні жінки. Є в черзі також діти, підлітки, але небагато. Звертаємося
до хлопчика Жені з Криму, який напівлежить під деревом, і просимо розповісти
про Святого, якому він приїхав поклонитися. Не згадав навіть імені. Питаємо
в жінки середнього віку з Черкас — чи готувалася вона до зустрічі зі святими
мощами, чи постилася, чи сповідалася? Ні. Потім зустрічаємо «нетиповий
випадок» — киянку з вищою освітою. Виявилося, що в черзі вона не стоїть,
що черга для неї — неприємний сюрприз і що стояти вона не збирається. Хоча
«так хотілося б у ці важкі часи відчувати себе трохи більш захищеною».
Загальна атмосфера черги — втома й роздратування, невідривні
від будь-якого стояння й очікування. Воно й не дивно, адже більшість людей
приїхала здалеку. Ось характерний приклад. Прочани з Миколаївської області
розповідають, що поїздка була організована настоятелем їхнього храму, а
за автобус платили по 30 грн. Жінки мало не плачуть — вони вперше в Києві,
сподівалися помолитися в храмах Лаври, трохи побачити столицю, взяли із
собою дітей. А вийшло так, що після багатогодинної поїздки в автобусі одразу
потрапили в цю чергу, де й простояли майже весь день, у спеку й дощ. Вночі
поїдуть додому.
Такий наплив прочан виключає, звичайно, будь-яку можливість
молитовного спілкування, роздумів біля раки з головою мученика за віру
св. Пантелеймона. За наявних умов це просто неможливо. І коли людина, після
довгого й виснажливого чекання, входить до Хрестовоздвиженського храму,
виявляється, що вона не може затриматися там і на хвилину. Зокрема, кожного
просять перехреститися ще до того, як підійде його черга прикластися до
святих мощів. Треба мати дуже міцну віру (і дуже гарне здоров’я), аби не
відчути певного жалю, навіть розчарування. Адже для спілкування зі святим
конче необхідна тиша, зосередженість, заглибленість у себе.
