Кожного року новорічні свята спонукають київських режисерів хоча б на деякий час наблизитися до казки й згадати, що на нові вистави чекають не лише дорослі, але і юні глядачі. Так, напередодні та протягом зимових канікул можна відвідати прем’єрні дитячі вистави на сценах «дорослих» театрів Києва.
Як правило, час задає настрій та тему постановок. А тому — принцеси й снігові королеви, снігуроньки й мандрівники за пролісками — типові дійові особи новорічно-різдвяних сценічних історій. А у Київському академічному театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра до казки помандрували дещо іншим шляхом... Режисер Тамара Трунова поставила не чарівну зимову історію, а запропонувала глядачам цікаві пригоди відомого усім хлопчака-бешкетника Тома Сойєра та його вірного товариша (у тому числі й «по нещастю») Гекльбері Фінна.
Вистава «Том Сойєр» (п’єса відомого українського драматурга і перекладача Ярослава Стельмаха написана за мотивами легендарного пригодницького роману Марка Твена) — про справжнє дитинство, привабливе й мрійливе попри всілякі негаразди. Саме тому сценічна історія дозволила не тільки маленькому глядачеві посміятися з Тома та життєвих халеп, у які він потрапляє зі своїми друзями, деколи — співчувати й хвилюватися за дітей, але й дорослим потрапити у світ, у якому перемагає дружба, любов та добро.
Незважаючи на досить тривалий час вистави й намагання представити майже усі пригоди вірних друзів, швидка зміна картин і яскраве художнє вирішення (сценографія — Олег Луньов) допомагає утримати увагу маленького глядача протягом майже двох годин. Час від часу діалоги переносяться на авансцену, що створює ілюзію безпосередньої участі глядача у сценічній дії. Вистава «Том Сойєр» досить видовищна, насичена хореографічними (хореографія — Лев Сомов) та музичними (музичне рішення — Олександр Курій) дивертисментами. Й навіть за відсутності звичного спілкування акторів з глядачем, що видається природним у роботі для дитячої аудиторії, дійство сприймається досить живо, а сцени є завершеними й лаконічними.
Звичайно, родзинкою сценічної історії є характери героїв, котрі видаються близькими і є цілком зрозумілими для маленького глядача: дещо легковажний, проте добрий і справедливий Том Сойєр (Кирило Майкут), зворушливий, скривджений долею, але веселий Гекльбері Фінн (Віталій Салій), по-жіночому хитра й романтична, але не байдужа до усіляких пригод Беккі Тетчер (Ірина Скрипнікова). Навіть дорослі у виставі також до певної міри залишаються дітьми. Хіба можна бути байдужим до чудернацьких пригод, романтичних мрій або юнацького кохання? Саме тому пом’якшується серце Тітки Поллі (Галина Корнєєва), а щира дружба Тома та Беккі викликає у Батька Тетчер (Петро Миронов) зворушливі почуття. Справжнім казковим героєм, який, здається, навмисне вибивається із пропонованих сценічних реалій, є Індіанець Джо. З його появою, напевне, дорослі пригадали захопливі пригодницькі романи, прочитані у дитинстві. Очікувано щасливий фінал вистави «Том Сойєр» обіцяє маленькому глядачеві, що пригоди друзів — не завершені, а найцікавіше у них ще попереду. Для дорослих же вистава ще раз підтвердила, що казка завжди закінчується, але потрібно знаходити час, аби дозволити собі хоч би на півтори години опинитися у чарівному світі дитинства — адже у ньому завжди перемагає дружба та справедливість. А ще після перегляду діти просять батьків знайти їм книжку, аби самим прочитати про пригоди Тома Сойєра і його друзів.
