Напевне, багато хто скаже, що ці люди самі винні у своїх проблемах. Бо навіщо народжувати одне за одним четверо, п’ятеро і навіть восьмеро дітей, якщо вони мають виростати з епітетом «бідні»? Чому так уперто ці люди тримаються за нещасні кілька квадратних метрів у бараці чи гуртожитку, якщо у волинських селах пустує немало благоустроєних будинків?
Муніципальна програма подолання бідності, прийнята луцькою мерією, має на меті не тільки виявити найбідніших серед бідних, а й конкретно їм допомогти. Як це вдається владі — йшлося нещодавно на черговому засіданні спеціальної комісії.
Луцька програма, вважають її творці, кардинально відрізняється від низки загальноприйнятих, часто просто надуманих і роздутих заходів. Серед категорії малозабезпечених сімей, які вже стоять на обліку в управлінні праці та соціального захисту (а таких у Луцьку нараховується три з половиною тисячі), спеціальна комісія відібрала, так би мовити, найбідніших. Визначали їх за дванадцятьма критеріями: нижчий від прожиткового мінімуму сукупний місячний дохід сім’ї, багатодітність, наявність у сім’ї інвалідів і т.д. Якщо співпадали хоча б шість критеріїв, сім’я визнавалася бідною і такою, що потребує спеціальної (не державної) допомоги.
Луцьке «ноу-хау» у подоланні бідності в тім, що аби уникнути нецільового використання дорослими членами сім’ї матеріальної допомоги, вона має надаватися не у грошовій формі, а у вигляді безпосередньої дії: оформлення субсидії, допомога у працевлаштуванні, надання пільг і послуг, організація лікування, харчування, придбання необхідної побутової техніки, оформлення дітей до школи і забезпечення їх підручниками і шкільним приладдям...
Як свідчить практика (а комісія «по бідності» засідала вже вдруге), луцькі бідняки прагнуть жити досить достойно. Серед них є сім’ї, які ходять у міську раду за допомогою як на роботу… Практично всі просять, аби влада забезпечила їх добрим житлом, бо мешкають як не в бараці чи іншому ветхому житлі (часто і те винаймають), то у гуртожитку. Обличчя луцької бідності — це обличчя молодої (1973-го, 1975-го, 1980-го року народження і навіть молодші!) та переважно самотньої жінки. У такої мами щонайменше троє дітей, хоча є сім’ї, якi мають від чотирьох до восьми дітей, а мами «перебувають у стані вагітності». Є й сім’ї, так би мовити, повноцінні: з мамою і татом. Одна така сім’я, де восьмеро діток, мешкає у двох кімнатах гуртожитку… Як часто трапляється у подібних ситуаціях, і в цій «і бідні є, і спритних вистачає». Так, сусіди молодої жінки, котра виховує дитину-інваліда, і не знали про існування цієї дитини. ЇЇ рідко виносять на вулицю, вона спить у тісненькому ліжечку, а мати існує фактично на дитячу пенсію… Звичайно, що відповідні служби і влада, виявивши такі факти, не спішать виступати у ролі скатертини-самобранки, як могли б зрозуміти суть програми подолання бідності окремі особи, а вирішують питання, виходячи з інтересів дитини.
Найчастіше ж владу просять (після вимоги поліпшити житлові умови):
— списати заборгованість за житлово-комунальні послуги (яка становить від 200 гривень до 14 тисяч гривень);
— придбати пральну машину-автомат (хоча часто її через тісноту у помешканні і поставити нема де).
І лише одна молоденька жіночка, вихованка школи-інтернату, мала одне-єдине прохання: допомогти їй з працевлаштуванням. Їй 21 рік, мешкає з дитиною на квартирі, яку винаймає. Звісно, що така ситуація і така доля не може не викликати щирого співчуття й бажання допомогти.
Нині у Луцьку нараховується вже 39 сімей, які підпадають під категорію «бідні». Дані уточнюються, перевіряються і доповнюються. Реальну допомогу вже отримали 23 сім’ї, одній з яких буде придбано житло в цьому році, а три отримають квартири у два наступні роки.
