Якщо послухати представників українського уряду, то може скластися враження, що мало не всі енергетичні проблеми країни вже розв’язано. У вчорашньому інтерв’ю агенції Bloomberg міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко, зокрема, заявив, що існує домовленість про закупівлю природного газу на спотовому ринку з RWE AG, другою за величиною енергокомпанією Німеччини, і вона може забезпечити постачання до України близько 5 мільярдів кубометрів палива. Бойко додав, що Україна також обговорює можливість придбання природного газу у США і Катару.
Ще одним варіантом є імпорт газу з Туркменистану, який також може забезпечити близько 5 мільярдів кубометрів газу на рік як плату за проекти в галузі інфраструктури. Щоправда, за словами Бойка, така домовленість потребує дозволу на використання російських трубопроводів. При цьому Бойку зазначив, що головним пріоритетом України на шляху підвищення енергетичної незалежності все ж є нарощування власного видобутку газу, зокрема й за рахунок залучення міжнародних інвесторів. «Пріоритет номер один — збільшення власного видобутку», — стверджує міністр.
І справді, Royal Dutch Shell Plc і Chevron Corp вже отримали право на видобуток вуглеводнів в Україні. На конкурс виставлено ліцензії на Скіфську та Фороську площі на шельфі Чорного моря, що надасть Україні можливість зменшити свою залежність від імпорту з Росії і залучити міжнародну допомогу. Як видається, пан міністр веде українську енергетику правильним стратегічним курсом. Така діяльність уряду не викликає особливих нарікань навіть в опозиції.
Утім, досвідчені експерти бачать далі й глибше. «В олігархату, хай і запізно, спрацьовує інстинкт самозбереження, — зазначає в інтерв’ю УНІАН директор енергетичних програм центру «НОМОС» Михайло ГОНЧАР. — Цим і пояснюється гіперактивність урядовців, що виконують сервісну функцію для української олігархії. І ті й ті рятують власну шкуру, намагаючись не стати здобиччю російського хижака. Це — основний мотив».
На думку Гончара, очікуваний статус енергосамодостатньої держави для України навряд чи настане до 2020 року. «У проміжку цього часу якщо і з’явиться якийсь зайвий мільярд кубометрів газу, то це, безумовно, плюс, але проблеми це не розв’язує, — констатує експерт. — Якщо з’явиться терміналрегазифікатор для прийому зрідженого газу на горизонті 2016 року, то це теж плюс. Але питання це не вирішить. Нова якість не досягається одномоментними діями. Це — результат дій, які мають бути послідовними, системними і спрямованими на синергію».
Влада, на думку Гончара, усвідомила, що не можна залишатися віч-на-віч із партнером-важкоатлетом. У цьому разі шанси на вигідність такої співпраці невеликі. Гончар вважає, що Україні необхідно залучати на свій бік потужних гравців, які могли б підсилити нашу позицію і врівноважити негативні енергетичні й політичні впливи, що традиційно походять зі сходу. «Але поки що зарано складати переможні реляції, — переконаний Гончар, — оскільки ми ще не вийшли з нульової фази. Підбито підсумки тендеру, але попереду основний відповідальний момент — підписання договору про розподіл продукції, який стане базисом для співпраці України та зарубіжних інвесторів на 50 років». «Якщо чиновники поспішають ділити бонуси, коли ще не підписано угоду про розподіл продукції, це називається, — зазначає експерт, — ловити журавля в небі».
