Нині православні та греко-католики відзначають Вознесіння Господнє. Назва свята говорить сама за себе: вознесіння Ісуса Христа на небо, що відбулося через сорок днів після Воскресіння. До речі, число 40 — не випадкове. За законом Мойсея, на сороковий день батьки приносили дітей до Господнього храму. Так само Ісус на сороковий день після свого Воскресіння, ніби нового народження, повинен був увійти до небесного храму Свого Отця як Спаситель людства, таким чином відкривши нам небо як новий вічний дім. Про цю подію розповідають євангелісти Марк і Лука. А особливо докладно про неї можна прочитати в книзі Діянь Святих апостолів (1 розділ).
У цей день вірні православних і греко-католицької Церков беруть участь у святкових богослужіннях, на яких зазвичай читають послання їхніх предстоятелів.
«День» пропонує уривки з проповіді Андрея ШЕПТИЦЬКОГО, датованої 2 червня 1938 р. Митрополит — та постать, яка об’єднує українців. Бо він мав харизму любові, був, говорячи сучасною мовою, прихильником екуменічного руху. До речі, священик-праведник Омельян Ковч, який загинув у концтаборі Майданек і про якого нещодавно згадувала громадськість, — учень митрополита. Діяння цього блаженного — віддзеркалення мислення Шептицького на практиці. До того ж Слуга Божий Андрей писав глибокі, мудрі й не відірвані від реальності проповіді, послання. Кажуть, писав їх не тільки на свята, а й мав що сказати на всі випадки життя.
— Християнське життя просте, без ускладнених питань та завдань, — зазначає митрополит. — Воно просте, як Євангеліє. Щоб бути добрим християнином, вистачить повняти обов’язки свого стану «у простоті серця», — це зі Святого Письма. Хто сповняє свої обов’язки, тим самим служить Богові, служить своїм ближнім, своєму народові, служить тій одинокій Божій інституції, якою є Христова Церква.
— Не треба глибокої науки, не треба довгих роздумувань, бо обов’язки християнського життя — це наче проста лінія, що веде вперед до виразної, світлої, великої мети; вже й та простота є великою чеснотою християнського життя, як і великою чеснотою є щирість і та чеснота, що її можна тільки описати, порівнюючи її з сонячною і ясною дниною.
— Христове Вознесіння утверджує нас, християн, на тій дорозі, вказує на велич і силу того, що перед людьми може здаватися чимсь буденним і марним, на витривале, щире, совісне і жертвенне сповнювання хоч би дрібних, буденних обов’язків. Ідім же тією дорогою, вона нехибно веде у велику будучність слави Божих дітей. На тій дорозі буває чимало труднощів, бувають численні боротьби, часом і упадки, а завсіди труд і терпіння. Тим ближчою та дорога до хресної дороги, якою ішов наш Учитель і Спаситель. Сповняйте, Дорогі Браття і Сестри, свої щоденні обов’язки у світлі Христової науки, не уставайте в трудах, не уставайте в жертвах, не уставайте у витривалій, покірній молитві. Господь сказав: «Просіть і дасться вам», — не від людей, бо від людей добра нам не надіятися, але тим безпечніше вислухані будем в Того, в Котрого «много може молитва праведного».
P.S. Дякуємо Постуляційному центру беатифікації та канонізації святих УГКЦ за надання матеріалів.
